Кібербулінг

Завдання заходу:

- привернути увагу підлітків до питання насилля засобами Інтернет, до пошуку виходу із небезпечних ситуацій.

- викликати в учнів емоцій до висвітлювальної проблеми, а також для ознайомлення з різними типами кібербулінгу за допомогою презентації та відеоролика.

- розвинути повагу один до одного.

Цілі:

-    узагальнити знання учнів про сервіси Інтернет;

-    повторити правила етикету під час спілкування у соціальних мережах;

-    дати дітям уявлення про «кібербулінг»;

-    сприяти розвитку відповідальності за свої вчинки;

-    формувати толерантне ставлення до нестандартних ситуацій;

-    спонукати підлітків до самопізнання, саморозвитку, і доброзичливого ставлення до людей;

-    прищепити любов до інформатики.

Форма проведення: година спілкування.

Обладнання: мультипроектор, презентація, відеоролик.

Педагог. Небезпека чекає нас в інтернеті навіть у звичайних, на наш погляд, життєвих ситуаціях. Прогрес - явище різнобічне, яке разом з користю і розвитком несе нові ризики та проблеми. Один із прикладів такої проблеми - кібербулінг. Це досить нове поняття для нашої країни, воно прийшло до нас із Заходу разом із чатами і соціальними мережами.

 Дослідженням цього небезпечного явища займалися 4 групи:

 I гр. Історія та походження терміну «кібербулінг»

II гр. Найпоширеніші типи кібербулінгу

III гр. Психологічні портрети учасників кібербулінгу.

ІV гр. Правила-поради для подолання кібербулінг.

Звіт І групи «Історія та походження терміну «кібербулінг»

1.   Почнемо з прояснення термінів, які допомагають позначити досить нове для нашого суспільства явище, з яким світ зіткнувся в масовому масштабі на декілька років раніше.

2.   У нашу мову прийшло багато слів іноземного походження, які зручно використовувати для позначення новітніх явищ. Одне із таких слів «кібербуллінг». Походить з англійської мови, створено від двох слів: кібер (позначає віртуальне, опосередковане комп’ютером середовище) і буллінг (походить від англ. bull - бик, бугай, а в переносному значенні - дуже велика, сильна чи агресивна персона; і позначає процес лютого, завзятого нападу; близькі за смислом дієслова українською мовою - роз’ятрювати, задирати, прискіпуватися, провокувати, дошкуляти, тероризувати, цькувати та ін.).

3. В українській мові найближчий аналог – сленгове слово «бикувати», що включає смисловий відтінок тупості, обмеженості, незграбності, неоковирності. Кібербулінг іще перекладають як кібер залякування.

4.   Одна з перших добре відомих ілюстрацій кібербуллінгу починалась як забавка, коли

у    2002 р. американський підліток Гіслан Раза, граючись, створив відео самого себе на основі сцени із фільму «Зоряні війни», де замість меча використовував бейсбольну биту. Нажаль, однокласники без дозволу і відома хлопця розмістили це відео в

Інтернеті, де його побачили мільйони людей. Далі ця подія отримала неочікуваний розвиток - у 2004 р. було створено спеціальний сайт із цим та похідними відеороликами, спецефектами та музикою з фільму, який зібрав більше 76 мільйонів користувачів, а відео із зображенням хлопчика стало найбільш завантажуваним файлом 2004 року. Гіслан отримав ярлик «дитина зоряних війн» і це настільки змінило його стосунки в школі, що батьки змушені були залучати психіатричну допомогу. Вони подали до суду на батьків тих однокласників, що розмістили відео в Інтернеті, але врешті конфлікт було врегульовано в позасудовому порядку.

5.   Висновок учителя:

Отже, КІБЕРБУЛІНГ - це новітня форма агресії, що передбачає жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити людину з використанням інформаційно-комунікаційних засобів: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж тощо.

Звіт ІІ групи Найпоширеніші типи кібербулінгу

1.   До найпоширенішій типів кібербулінгу належать:

•    Використання особистої інформації.

•    Анонімні погрози.

•    Переслідування.

•    Тролінг і флеймінг.

•    Гепіслепінг.

Розглянемо методи кібербулінгу докладніше.

2.   Використання особистої інформації. «Зламування» поштових скриньок, серверів, сторінок у соціальних мережах з метою отримання особистої інформації про людину та переслідування її.

3.   Анонімні погрози. Кібер хулігани анонімно посилають листи на адресу електронної пошти своєї жертви з повідомленнями загрозливого змісту. Іноді ці загрози мають образливий характер з вульгарними висловами і ненормативною лексикою

4.   Переслідування. Кібер переслідування відбуваються за допомогою мобільного зв’язку або електронною поштою. Хулігани можуть довгий час переслідувати свою жертву, завдаючи брудних образ принизливого характеру або шантажуючи будь- якими таємними фактами. Відстежуючи через Інтернет необережних користувачів, переслідувач отримує інформацію про час, місце і всі необхідні умови здійснення злочину.

5.   Тролінг (trolling — ловля риби на блешню) - розміщення в інтернеті (на форумах, у блогах тощо) провокаційних повідомлень з метою викликати флейм, тобто конфлікти між учасниками, взаємні образи

6.   Флеймінг. Улюблений метод «тролів» (провокаторів) у мережі - флеймінг(від англ. flaming - пекучий, гарячий, полум ’яний) - обмін короткими гнівними і запальними репліками між двома чи більше учасниками, використовуючи комунікаційні технології.

Частіше за все розгортається в «публічних» місцях Інтернету: на чатах, форумах, у дискусійних групах, інколи перетворюється в затяжну війну (холіво - від англ.. –свята війна). На перший погляд, флеймінг - це боротьба між рівними, але в певних умовах вона теж може перетворитися на нерівноправний психологічний терор. Так, неочікуваний випад може привести жертву до сильних емоційних переживань.

7. Обмовлення, або зведення наклепів - розповсюдження принизливої неправдивої інформації з використанням комп’ютерних технологій. Це можуть бути і текстові повідомлення і фото, і пісні, які змальовують жертву в шкідливій, інколи сексуальній манері. Жертвами можуть ставати не тільки окремі підлітки, трапляється розсилка списків (наприклад), створюються спеціальні «книги для критики», в яких розміщуються жарти про однокласників, наклепи. Обираються мішені для тренування власної злоби, зливання роздратування, переносу агресії тощо.

8. Хепіслепінг (HappySlapping - щасливе ляскання, радісне побиття) - назва походить від випадків в англійському метро, де підлітки били перехожих, тоді як інші записували це на камеру мобільного телефону. Тепер ця назва закріпилася за будь-якими відеороликами з записами реальних сцен насильства. Ці ролики розміщують в інтернеті, де їх можуть переглядати тисячі людей, без згоди жертви.

Розповідь учителя: Починаючись як жарт, хепіслепінг може завершитись трагічно, як це сталось із 18-річним ТрістономКрістмасом, якого група хлопців побила для того, щоб зняти відео для Інтернету, а коли він, ударившись головою, помирав кинутий на підлозі, вбивця і спостерігачі пішли продовжувати вечірку. З’явилось поняття буліцид - загибель жертви внаслідок булінгу, який вважається злочином, і хепіслепінг, якщо призводить до таких трагічних наслідків.

Розглянемо стандартну структуру кібербулінгу на прикладі його учасників та їхніх психологічних портретів.

Звіт ІІІ групи Психологічні портрети учасників кібербулінгу

1.   Агресор - людина імпульсивна, яка прагне головувати над усіма, щоб її всі слухалися і боялися, агресивно налаштована не лише до ровесників, але й до дорослих(батьків, учителів); не вміє співчувати, фізично сильніша за «потенційну жертву».

2.   Потенційна жертва - людина замкнена, вразлива і сором’язлива, яку легко налякати, невпевнена у собі, дуже за все переживає, має занижену самооцінку, депресивна, часто думає про суїцид, не має близьких друзів, більше спілкується з дорослими, ніж з ровесниками, фізично слабша за «агресора».

3.   Спостерігач - людина, якій дуже цікаво переглянути (в деяких випадках і зафіксувати) процес цькування та знущання однієї людини над іншою.

Як же можна уберегтися від небажаних наслідків користування інтернетом?

Педагог:

1.Кібербулінг небезпечний не менше, ніж знущання у звичному розумінні. І зачіпає ця проблема не лише дітей та підлітків (безпосередніх учасників), а й дорослих, які повинні підтримувати і допомагати своїм дітям у такій ситуації та запобігати можливості залякування.

2.Багато дітей, що стали «потенційними жертвами» кібербулінгу, не витримавши такого психологічного удару, попрощалися з життям.

3.Для того щоб запобігти проблемі кібербулінгу, батькам і нам з Вами змалечку потрібно навчитись безпечно використовувати комп’ютер, інтернет та інші інформаційно-комунікаційні технології.

4.Слід знати про те, що з проблемами, які виникають у віртуальному просторі, теж потрібно ділитися з батьками і разом їх розв’язувати.

5.Користувачі інтернету повинні пам'ятати кілька простих правил безпеки,

6.Всім чим ми займаємся в Інтернеті відстежується правоохоронними органами та СБУ.

Звіт ІV групи Правила-поради для подолання кібербулінг

1. Не поспішай викидати свій негатив у кіберпростір.

Перш ніж писати і відправляти повідомлення, слід заспокоїтися, вгамувати злість, образу, гнів.

2.Створюй власну онлайн-репутацію, не купуйся на ілюзію анонімності.

Хоча кіберпростір і надає додаткові можливості відчути свободу і розкутість завдяки анонімності, існують способи дізнатися, хто стоїть за певним нікнеймом. І якщо некоректні дії у віртуальному просторі призводять до реального шкоди, все таємне стає явним. Інтернет фіксує історію, яка складається з публічних дій учасників і визначає онлайн-репутацію кожного - накопичений образ особистості в очах інших учасників. Заплямувати цю репутацію легко, виправити - важко.

3.Зберігай підтвердження фактів нападів.

Якщо тебе дуже засмутило повідомлення, картинка, відео тощо, слід негайно звернутися до батьків по пораду, зберегти або роздрукувати сторінку самостійно, щоб порадитися з дорослими в зручний час.

4.Ігноруй одиничний негатив.

Одноразові образливі повідомлення краще ігнорувати - часто кібербулінг внаслідок такої поведінки зупиняється на початковій стадії. Досвідчені учасники інтернет дискусій дотримуються правила: «Найкращий спосіб боротьби з неадекватними – ігнорувати».

5.Якщо ти став очевидцем кібербулінгу, правильною поведінкою буде:

а) виступити проти агресора, дати йому зрозуміти, що його дії оцінюються негативно,

б) підтримати жертву – особисто або в публічному віртуальному просторі надати їй емоційну підтримку,

в) повідомити дорослим про факт некоректної поведінки в кіберпросторі.

6. Блокуй агресорів. У програмах обміну миттєвими повідомленнями є можливість блокувати повідомлення з певних адрес. Пауза в спілкуванні часто відбиває в агресора бажання продовжувати цькування.

7. Не варто ігнорувати агресивні повідомлення, якщо листи невідомого вам відправника систематично містять погрози або порнографічні сюжети. У цьому випадку слід скопіювати ці повідомлення і звернутися до правоохоронців. Питаннями кібер безпеки займаються спеціально створені відділи міліції, й інтернет хулігана можна знайти й покарати. Якщо образлива інформація розміщена на сайті, слід зробити запит до адміністратора для її видалення.

Біла стрічка

White ribbon є символом боротьби проти всіх форм насильства над жінками

25 листопада жінки-активістки всього світу відзначають День боротьби проти насильства.

17 грудня 1999 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем ​​боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок (International Day for the Elimination of Violence against Women) (резолюція 54/134).

ООН запропонувала урядам, міжнародним організаціям і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми.

У посланні Генерального секретаря ООН зазначається:

"Насильство щодо жінок заподіює невимовні страждання, горе сім'ям, від якого страждають і старий, і молодий, і доводить громади до зубожіння. Воно не дозволяє жінкам використовувати всі свої потенційні можливості, обмежує економічне зростання і підриває розвиток".

Історичною передумовою Дню стала подія, що відбулася в 1960 році в Домініканській Республіці.

За наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо (Rafael Trujillo) по-звірячому вбили трьох сестер Мірабаль (Mirabal sisters), які були політичними активістками.

Якщо говорити про окремі країни, то в Канаді щорічно 6 грудня відзначається Національний день пам'яті і дій проти насильства над жінками (National Day of Remembrance and Action on Violence Against Women) в пам'ять про події Монреальський погром (Montreal Massacre) 1989 року, коли 14 студенток були ізольовані і по-звірячому вбиті.

В цей день в Канаді проходять нічні чергування, політичні дебати та інші заходи, спрямовані на ліквідацію насильства над жінками.

Біла стрічка (White ribbon) є символом боротьби проти всіх форм насильства над жінками, збереження материнства, а також використовується в усіх схожих випадках.

В останні роки про неї поступово стає відомим все в більшій кількості країн.

Але насильство стосовно жінок продовжує залишатися глобальною проблемою.

До 70% жінок страждають від насильства на побутовому рівні. Окремою великою темою є і насильство в сім'ї, від якого страждає чимале число жінок.

За даними ООН, 35% жінок і дівчаток у світі піддаються тим чи іншим формам фізичного та / або сексуального насильства протягом життя;близько 200 мільйонів жінок і дівчаток покалічили операціями на жіночих статевих органах (в основному в Африці і деяких країнах Близького Сходу); у всьому світі близько 750 мільйонів жінок і дівчаток вступили в шлюб до досягнення 18-річного віку; жінки і дівчатка складають 71% всіх жертв торгівлі людьми, 3 з 4 з них зазнають сексуальної експлуатації. І при цьому в ряді країн наслідки насильства проти жінок зберігаються протягом поколінь.

Насильство по відношенню до жінок є порушенням прав людини.

І цьому явищу необхідно протиставити повне суспільне неприйняття і відповідну законодавчу базу.

Цим питанням займається все більша кількість правозахисних організацій, і ми закликаємо всіх жертв насильства звертатися за допомогою, а не терпіти біль та приниження.

Конвенція ООН про права дитини

Передусім, Конвенція — це угода.

Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років. Конвенція ООН про права дитини - це угода між країнами. В ній записа­но, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Конвенція була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу.

Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства.

 Права дитини в Україні

Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в перший же рік своєї незалежності. В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивіль­ного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, а також регулюються окремими зако­нами, такими як закони «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім’ї». Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.

Захисти себе

Конвенція ООН про права дитини – це твої права. Вони знайшли своє відображення у чинному законодавстві України. Ти можеш не думати про них. Ти можеш не використовувати їх щодня. Втім, ти маєш знати, що вони існують і вони не­від’ємні від інших прав, гарантованих тобі державою.

Закони різних країни різні. Йдеться зокрема про цифру повноліття і про вік, з якого підліток несе кримінальну відповідальність за скоєний злочин: в одних країнах це 7 років, в інших – 12, в Україні – 14-16 років. Але ти повинен знати, що є права, які не можна змінити. Наприклад, право на турботу і піклу­вання. Також незмінним є, твердження про те, що всі діти мають рівні права. Держава може бути більш чи менш демократичною, але змінити ці права вона не може. Вони – твої.

Читай – дізнаєшся

Конвенція ООН про права дитини містить 54 статті. В них ти знайдеш 40 прав, які має дитина. Нижче наведені тільки ті статті Конвенції, які стосуються твоїх прав. Всі права можуть бути класифіковані за певними принципами.

Спробуймо класифікувати права:

Всі діти мають право на життя
Всі діти мають право на піклування і турботу
Всі діти рівні у своїх правах

Права «піклуйтеся-про-мене»

Ти маєш право на достатнє та здорове харчування
Ти маєш право на освіту
Ти маєш право на медичну допомогу
Ти маєш право на розваги

Права «не знущайтеся наді мною»

Ти маєш право на захист від економічної експлуатації та примусової праці
Ти маєш право на захист від будь-якої роботи, яка може бути небезпечною для твого здоров’я
Ти маєш право не бути жертвою війни
Ти маєш право на захист від сексуальної експлуатації

 Права  «я маю власну думку»

Ти маєш право виражати свої погляди
Ти маєш право сповідувати свою власну релігію
Ти маєш право об'єднуватися з іншими
Ти маєш право на інформацію

Права «спеціальних потреб»: життя деяких дітей є важчим, ніж у їхніх однолітків. Тому такі діти потребують спеціальної уваги і піклування

Діти-інваліди
Діти, позбавлені батьківського піклування
Діти-біженці
Діти у конфлікті з законом

Преамбула (вступ до Конвенції)

Преамбула Конвенції ООН про права дитини містить таку важливу інформацію, як:

• діти мають право на особливе піклування та допомогу;
• сім'я несе відповідальність за повний та гармонійний розвиток дитини;
• дитина потребує спеціальної охорони, піклування і захисту як до, так і після народження;
• діти, які живуть у виключно тяжких умовах, потребують особливої уваги;
• важливість традицій і культурних цінностей суспільства, в якому зростає дитина;
• важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні.

Стаття 1 Визначення поняття ДИТИНА

Дитина – це  людська істота до досягнення нею 18-річного віку. Дитина – це  людина, яка зростає. Діти – це  люди на шляху в доросле життя. Всі діти потребують повноцінних умов для розвитку і зростання.

Стаття 2 Усунення дискримінації

Всі права рівні для кожної дитини, незалежно від її раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, соціального походження. Держава не може порушувати жодне з прав. Держава має активно пропагувати права дитини.

Стаття 3 Якнайкраще забезпечення інтересів дитини

Усі дії щодо дитини мають виконуватися в інтересах дитини. Якщо рідні, або ті особи, які несуть відповідальність за дитину,  недбало виконують свої обов’язки, держава має забезпечити дитині належний догляд і піклування.

Стаття 4 Здійснення прав дитини

Держава має вживати всіх необхідних заходів для реалізації прав дитини. Держава не може залишати поза увагою права дитини. Всі країни мають співпрацювати для того, щоб права дитини реалізовувались у повсякденному житті. Більш розвинені країни  мають допомагати бідним, економічно

Стаття 5 Роль батьків

Держава має поважати відповідальність, права та обов’язки батьків та родини. І, водно­час, держава повинна вимагати від батьків ростити та виховувати дітей належним чином.

Стаття 6 Право на життя та розвиток

Держава визнає той факт, що кожна дитина має невід’ємне право на життя. Держава визнає, що кожна дитина має право на здоровий розвиток.

Стаття 7  Ім'я та громадянство

Кожна дитина після народження має право на ім’я та громадянство. Кожна дитина після народження має право знати своїх батьків і має право на їхнє піклування.

Стаття 8 Право на індивідуальність

Держава поважає індивідуальність дитини, її громадянство, ім'я та сімейні зв’язки.

Стаття 9 Розлучення дітей з батьками

Дитина має право жити разом з батьками. Якщо батьки розлучені, дитина має право спілкуватися з обома батьками, за винятком тих випадків, коли це суперечить інтере­сам дитини.

Стаття 10 Воз'еднання сім’ї

Держава сприяє воз’єднанню сім’ї.

Держава дозволяє дітям та їхнім батькам в’їзд чи виїзд до іншої країни з метою воз’єднання сім’ї. Держава також дозволяє батькам, які проживають у різних країнах, спілкуватися з дитиною.

Стаття 11 Незаконний вивіз дитини

Держава вживає всіх необхідних заходів для боротьби з незаконним вивозом дітей за кордон.

Стаття 12 Власні погляди дитини

Держава забезпечує дитині (згідно з її віком і зрілістю) право формулювати та виражати власні погляди з усіх питань. Держава має приділяти належну увагу поглядам дитини. Дитина має право бути заслуханою в суді та адміністративних органах.

Стаття 13 Свобода вираження поглядів

Дитина має право вільно виражати свої думки. Це право також включає свободу шукати, отримувати та передавати інформацію.

 Стаття 14 Свобода думки, совісті і релігії

Дитина має право на свободу думки, совісті і релігії. При цьому беруться до уваги відповідальність, права і обов’язки батьків та норми закону.

Стаття 15 Свобода асоціацій/зборів

Дитина має право бути членом асоціації, гуртка чи клубу. Дитина також має право створювати асоціації, гуртки та – клуби  відповідно до закону.

Стаття 16 Право на особисте життя

Ніхто не може незаконно втручатись в особисте життя дитини. Дитина має право на захист закону від свавільного втручання в її особисте та сімейне життя, її оселю та кореспонденцію.

Стаття 17 Право на інформацію

Держава забезпечує доступ дитини до інформації і матеріалів з різ­них джерел, особливо з джерел, які сприяють належному розвитку дитини. Наприклад: телебачення, радіо, газети, дитяча література, інформація рідною мовою, а також інформація і матеріали з між­народних джерел. Держава забезпечує належний захист дитини від тих матеріалів та інформації, що завдають шкоду її благополуччю.

Стаття 18 Відповідальність батьків

Батьки несуть рівну відповідальність за виховання дитини. Держава надає батькам належну допомогу у виконанні ними обов’язків стосовно дітей. Держава має забезпечувати належний догляд за дітьми, батьки яких працюють.

Стаття 19 Захист від насильства

Діти мають право на захист від усіх форм фізичного, психологіч­ного, сексуального насильства та експлуатації як в сім’ї, так і поза нею. Держава має вживати всіх заходів для запобігання насильст­ву щодо дитини. Дитина має право на необхідну підтримку і допомогу.

Стаття 20 Дитина, позбавлена сімейного оточення

Дитина, яка не може жити в своїй сім’ї (тимчасово чи постійно) має право на особли­вий захист. Держава має забезпечити дитині належний догляд відповідно до своїх національних законів: усиновлення, передачу на виховання до прийомної родини, або до відповідних установ по догляду за дітьми.

Стаття 21 Усиновлення

Усиновлення дитини дозволяється лише тоді, коли воно відповідає інтересам дитини. Всиновлення дитини в іншій країні може розглядатися за умови, коли не існує інших, кращих можливостей для дитини в межах країни.

Стаття 22 Діти-біженці

Діти-біженці мають право на захист. Рівні права на захист мають як діти-біженці у супроводі своїх батьків, так і діти-біженці, які не супроводжуються батьками. Держава має надати захист дитині-біженцю, а також допомогу у пошуку її батьків чи інших членів сім'ї.

Стаття 23 Діти з фізичними та розумовими вадами

Діти з фізичними та розумовими вадами мають право на особливе піклування. Неповноцінні діти мають вести повноцінне і гідне життя в умовах, які забезпечать їх нормальну участь у житті суспільства.

Стаття 24 Охорона здоров'я

Кожна дитина має право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я. Держава повинна домагатися повного здійснення цього права. Особлива увага має приділятися:

• зниженню рівня смертності немовлят і дітей;
• наданню необхідної медичної допомоги, зокрема первинної медико-санітарної допомоги;
• наданню достатньої кількості їжі та чистої питної води;
• наданню належних послуг матерям у допологовий та післяпологовий періоди;
• забезпеченню інформацією всіх верств населення щодо здоров’я, харчування дітей, щодо переваг грудного годування, гігієни і санітарії.

Держава має вживати заходів, спрямованих на скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров’я дітей. Важливу роль відіграє міжнародне співробітництво: розвинені країни мають допомагати країнам, що розвиваються.

Стаття 25 Перебування дитини поза сім’єю

Іноді дитина більше не може жити вдома. У таких випадках дитину віддають на піклування до прийомної родини, або до дитячої установи. Так, наприклад, трапляється, коли дитина потребує більшого догляду і піклування. Або, коли дитина потребує фізичного чи психічного лікування. Держава має перевіряти, наскільки така передача дитини на піклування потрібна.

Стаття 26 Соціальне забезпечення

Соціальне забезпечення - це фінансова підтримка і турбота, яку держава надає тим, хто її потребує. Кожна дитина має право користуватися благами соціального забезпечення.

Стаття 27 Життєвий рівень

Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Стаття 28 Освіта

Дитина має право на освіту. Дитина повинна відвідувати школу. Кожна дитина має право на безкоштовну і обов’язкову освіту. Держава повинна забезпечити це право. Держава також має забезпечити доступність середньої та вищої освіти на підставі здібностей кожної дитини. Держава має забезпечувати доступність інформації та матеріалів у галузі освіти та професійної підготовки. Держава повинна вживати заходів щодо зниження кількості учнів, які залишили школу. Держава має вживати всіх необхідних заходів для забезпечення такої шкільної дисципліни, яка ґрунтується на повазі людської гідності дитини. Положення Конвенції ООН про права дитини не мають порушуватися під час уроків. Дуже важливо розвивати міжнародне співробіт­ництво у галузі освіти. Освіта має бути доступною для всіх дітей.

Стаття 29 Спрямування освіти

Освіта має бути спрямованою на:

• розвиток дитини;
• повагу до прав людини;
• повагу до батьків, культури та національних цінностей країни;
• мир, дружбу, порозуміння;
• повагу до навколишньої природи.

Стаття 30 Діти національних меншин

Деякі діти належать до етнічних, релігійних, мовних меншин. Така дитина має право спільно з іншими членами її групи користуватись своєю культурою, мовою та сповідувати свою релігію.

Стаття 31 Дозвілля

Діти мають право на відпочинок. Діти мають право на дозвілля і розваги. Діти мають право брати участь в іграх, розважальних заходах, а також у культурному житті та займатися мистецтвом.

Стаття 32 Економічна експлуатація

Держава повинна захищати дитину від тих осіб, які, заробляючи   гроші, використовують дитячу працю. Діти мають бути захищені державою від небезпечної та тяжкої праці. Законодавство держави встановлює мінімальний вік дитини для прийому на роботу і необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня.

Стаття 33   Захист від наркотиків

Діти мають бути захищені від вживання наркотичних засобів і психотропних речовин. Держава має забезпечити законодавчий захист дітей від вживання, виробництва і торгівлі наркотичними засобами і психотропними речовинами. Держава має розгорнути широку інформаційну кампанію проти наркотиків у школах та в інших місцях, де найчастіше перебувають діти.

Стаття 34  Сексуальна експлуатація

Діти мають право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень, особливо проституції і порнографії.

Стаття 35  Торгівля дітьми

Держава має вжити всіх необхідних заходів для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди у будь-якій формі.

Стаття 36 Інші форми насильства

Діти мають право бути захищеними від усіх форм експлуатації, яка завдає шкоди їхньому добробуту.

Стаття 37 Діти за ґратами

Держава забороняє піддавати дитину катуванням чи іншим формам жорстоких покарань. Дітям за вчинені злочини не призначаються смертна кара чи довічне ув’язнення. Арешт, затримання чи позбавлення волі дитини здійснюється згідно з законом лише як крайній захід і протягом якомога коротшого періоду часу. Кожна позбавлена волі дитина має право на гуманне ставлення і повагу до її гідності. Діти не мають перебувати за ґратами разом з дорослими. Кожна ув’язнена дитина має право підтримувати зв’язок зі своєю сім’єю. Кожна ув'язнена дитина має право на негайну правову допомогу.

Стаття 38 Діти і війна

Під час воєнних дій діти мають особливе право на захист і турботу. Діти, молодші 15-ти років, не можуть брати безпосередню участь у воєнних діях.

Стаття 39 Дитина-жертва

Дитина, яка стала жертвою будь-яких видів експлуатації, зловживань, катувань та недбалого ставлення, має право на повноцінну допомогу, необхідну для фізичного, психологічного відновлення та соціальної реінтеграції дитини.

Стаття 40 Ювенальна юстиція

Дитина, яка порушила закон, має право на справедливе судочинство і правову допомогу. Це право також дійсне для дитини, яка підозрюється у порушенні закону. Держава має забезпечити таке поводження, яке не принижує у дитини почуття гідності, зміцнює повагу до прав людини і основних свобод. Держава має сприяти створенню таких законів, процедур, органів, установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які порушили кримінальне законодавство.

Заняття на тему: «Вчимося толерантному спілкуванню»

Мета: показати значимість толерантності під час взаємодії з іншими, закріпити знання учасників про компоненти толерантності, учити розуміти і поважати один одного, удосконалювати вміння толерантного спіл­кування.

Матеріали: аркуші А4, А3, ватман, мар­кери, стікери, ножиці, скотч, плакати «То­лерантність», «Салют», «Карта світу», «Риси толерантної особистості», аркуші для малюнків, кольорові зірочки для салюту, картки з буквами слова «толерантність», картки із проблемними ситуаціями, кольорові метелики для вправи «Біла ворона», кольорові смужки для вправи «Килим ідей».

ВСТУП

Кожна людина мусить взаємодіяти із представниками інших культур. На жаль, дух нетерпимості, ворожості до іншої культури, способу життя, інакших вірувань, переко­нань, звичок завжди існував та існує надалі. Життя в полікультурному соціумі — пробле­ма кожної особистості, групи людей і певних інститутів влади. Основою такого існування є толерантність як універсальний принцип людської життєдіяльності.

Багато країн світу, у тому числі Україна, можуть бути яскравими прикладами зіткнення на­родів, етносів, культур і цивілізацій.

Інформаційне повідомлення «Що таке толерантність?»

Мета: зосередити увагу учасників на основних аспектах толерантності, дати об'єктивну інформацію.

Інтерес до толерантності як однієї зі сторін людської психіки й соціального жит­тя з'явився порівняно недавно.

Термін «толерантність» виник у минуло­му тисячолітті. Сучасне поняття толерант­ності багато в чому пов'язане з діяльністю філософів XVI—XVII сторіч, які повстали проти «терпіння нетерпимості» і жорстких релігійних зіткнень. Послідовним критиком фанатизму й захисником толерантності був Вольтер. Англійський філософ Джон Локк уперше поставив питання про необхідність виховання толерантності в «Нарисах у терпимості 1667 року» й у «Листах про терпимість» 1685 року.

Найважливішим результатом роздумів філософів того часу було визнання толерант­ності загальною цінністю й компонентом миру й розуміння між релігіями, народами й різними соціальними групами.

Складність розуміння поняття «толерантність»» полягає в його різному значенні в різних мовах. Воно залежить від історичного досвіду народів.

Tolerance (англ.) — готовність і здатність бути терпимим, без протесту сприймати осо­бистість.

Tolerance (франц.) — ставлення, яке припускає відмінну від твоєї думку та дії інших; повага до волі іншого, його способу мисленння, поведінки, політичних і релігійних поглядів.

Tolerance (іспан.) — здатність визнавати відмінний від власного світогляд.

Kuan rong (китайськ.) — дозволяти приймати, бути до інших доброзичливими.

Tasamul (арабськ.) — прощення, м'якість, милосердя, співчуття, доброзичливість, терпимість.

Перською — це терпіння, витривалість, готовність до примирення.

В українській мові існує два слова з подібним значенням: «толерантність» і «терпимість». Частіше вживають слово «терпимість». Воно означає здатність, уміння миритися з інакшою думкою.

Останнім часом поняття «толерантність» стало міжнародним терміном. Воно має зміст, в основі якого — загальне значення цього слова в будь-якій мові світу.

Отже, толерантність (від лат. tolerantia — стійкий, терпимий, що допускає відхилення) — особистісна риса людини, терпиме ставлення до чужої думки, релігії, поведінки, повага до гідності й прав інших людей; здатність поставити себе на місце іншої людини. Це повага, прийняття й пра­вильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовиражен­ня й способів прояву людської індивіду­альності.

Генеральна Конференція ЮНЕСКО ого­лосила 1995 рік роком толерантності й при­йняла Декларацію принципів толерантності. 16 листопада названо Міжнародним днем толерантності.

Толерантність вважається показником високого духовного й інтелектуального роз­витку особистості.

Давайте разом узагальнимо все сказане. Слово «толерантність» ми намалювали у ви­гляді сонця. Нехай ваші відповіді будуть його промінчиками (див. схему).

Вправа «Толерантність»

Мета: розширити знання та уявлення учнів про толерантну поведінку.

Здатність поводитися толерантно може стати особистісною рисою, а відтак — забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше знають про свої недоліки та педагоги. Вони критично ставляться до себе і не зви­нувачують у своїх бідах інших. Вони не перекладають відповідальність на інших. Толерантна людина не розфарбовує світ двома кольорами — чорним і білим. Вона не акцентує увагу на розбіжностях між «своїми» та «чужими», а тому готова вислухати та зрозуміти думки інших.

Почуття гумору і здатність посміятися над своїм слабким місцем — особлива риса толерантної людини. У здатної до цього людини менша по­треба домінувати та зверхньо ставитися до інших.

Примітки:

1.Заздалегідь вертикально написати на плакаті великого формату слово «Толерантність» великими літерами.

2.Клас розподілити на пари. Учасники витягають одну з літер цього слова, на яку і підбиратимуть значення слова «толерантність». Наприклад: «Т» — терпіння, творчість, талант, «Л» — лагідність, ласкавість тощо.

3.Після обговорення учасники заповнюють великий плакат маркерами різних кольорів. Дістаємо яскравий і наочний плакат, результат колек­тивної творчості, зміст якого підготовлений учнями.

Вправа  «Біла ворона»

Мета: продемонструвати психологічний стан людини, яка за певними ознаками відрізняється від решти.

Учасники займають місця у колі спинами до центра.

Кожному учаснику прикріплюється аркуш паперу (аркуші — різних кольорів, по 5-6 кольорових аркушів одного кольору і лише один аркуш — білого). Білий аркуш кріпиться найбільш незалежному учню, сильному і авторитетному в класі,— для того щоб запобігти зворотного ефекту.

Учасники повертаються обличчям у коло і починають шукати інших, схожих на себе, причому підглядати не можна. Треба якось домовитися.

Після того як всі групи сформовані «за кольорами», ведучий підходить і бере за руку «самотнього білого».

Запитання до «самотнього білого»

Що ти відчув, коли зрозумів, що ти такий один і тобі немає пари?

Чи потрапляв ти в подібну ситуацію в житті? Чи схожі почуття ти переживав в тій ситуації?

Запитання до учасників, які знайшли схожих на себе

·  Якими були ваші відчуття, коли ви знайшли схожих на себе і сформу­вали групу?

·  Як ви знайшли один одного?

·  Що ви відчуваєте стосовно самотнього учасника?

·  Чи хотіли б ви опинитися на його місці?

·  Чому?

Ведучий говорить з учасниками про те, що в житті часто доводиться стикатися з такими ситуаціями, і не завжди ми ставимо себе на місце того, ким знехтували, хто залишився наодинці. Треба пам'ятати про це!

Вправа «Товариський суд»

Мета: тренувати учасників вирішувати конфліктні ситуації за принципом толерант­ності.

Учасникам пропонуються проблемні си­туації для обговорення в підгрупах. Група відіграє роль товариського суду, який по­винен винести «вирок» ситуації. Потім усі учасники заняття обговорюють, чи був цей «суд» толерантним, і чи можна бути толерант­ним у цій ситуації.

Ситуацій

1.В одному зі старших класів школи, де навчаються представники різних національ­ностей, склалася конфліктна ситуація: по­билися хлопчики. Причиною бійки стало й «національне питання». Дорослі — педагоги й батьки — зайняли різні позиції щодо учас­ників і причин інциденту. Оскільки конф­лікт набув розголосу, й батьки «потерпілого» хлопчика вважають себе і свою дитину скривдженими, вони подали до суду для компенса­ції фізичного й морального збитку.

Яке рішення прийняв товариський суд?

2.В одній із загальноосвітніх шкіл спа­лахнув конфлікт через те, що класним керів­ником 9-го класу було призначено викла­дача, члена «Свідків Єгови». Учитель на належному рівні проводив уроки, ніколи не вів релігійної пропаганди. І хоча жодних інших претензій до вчителя не було, батьки вимагали від адміністрації «захистити» їхніх дітей від «сектанта».

Яке рішення прийняв би товариський суд?

3.У дитячому оздоровчому таборі про­ходила зміна для дітей-інвалідів «Повір у себе!». Поруч, у цьому ж таборі, відбувалися заняття школи для обдарованих дітей. Одну з «обдарованих» дівчаток батьки забрали з табору, висуваючи претензії керівництву табору за те, що дівчинка одержала психо­логічну травму, оскільки щодня бачила хво­рих дітей. Вони вимагали покарати винних, які не вжили заходів для того, щоб захис­тити групи дітей одну від іншої, і навіть не повідомили батьків про таке «небезпечне» сусідство.

Яке рішення прийняв товариський суд?

Вправа «Килим ідей»

Мета: перейти від аналізування причин явища як такого до індивіду­альних дій учасників заняття, спрямованих на вирішення цієї конкретної проблеми.

І етап — розуміння проблеми (чому така проблема існує). // етап — пошук рішень (що можна зробити для того, щоб змінити ситуацію).

ІІ етап — індивідуалізація діяльності (які конкретні дії зроблю осо­бисто я для того, щоб змінити ситуацію).

ІІІ етап — оцінювання ідей (індивідуальне ухвалення рішення; що спробую зробити для вирішення цієї проблеми).

Необхідно підготувати нарізані смужки паперу (трьох різних кольорів, по 30-40 смужок кожного кольору), 3-4 великих аркуші паперу, клей (1-2 на групу), наклейки двох кольорів (по дві наклейки кожного кольору для кожного учасника). Треба розподілити учасників на 4-5 груп, розсадити їх за окремі столи.

ІV етап. Оголошується запитання: «Чому така проблема існує? Чому в нашому житті важко бути толерантним?»

Кожна група отримує 10 кольорових смужок і великий аркуш паперу. Свої відповіді учасники групи пишуть на смужках паперу (на одній смуж­ці — одна відповідь, при цьому не обов'язково використовувати всі смуж­ки). Після цього на великому аркуші паперу утворюють «килим», наклею­ючи всі смужки так, щоб усе написане можна було прочитати.

Тепер ми знаємо, чому важко бути толерантним.

V етап. Що можна зробити для того, щоб змінити існуючу ситуацію?

Роздають 10 смужок паперу іншого кольору, на яких учасники запису­ють пропозиції щодо вирішення цієї проблеми (на одній смужці — одна відповідь).

Потім ці нові смужки доклеюють до «килима».

Після закінчення роботи групи представляють свої «килими» і зачиту­ють ідеї.

Примітки. Необхідно перейти до III етапу, тобто до індивідуапізації діяльності. На цьому етапі кожний з нас відповість собі на запитання: що особисто я зроблю, щоб змінній ситуацію, що існує?

Кожен пише заплановані ним дії на смужці паперу. Група збирає індивідуальні смужки разом, але не приклеює їх до «килима».

Групи по черзі читають свої смужки, приклеюють їх на стіни так, щоб потім можна було легко прочитати.

Схожі пропозиції приклеюємо одну під іншою, щоб були очевидними пріоритетні.

Приступаємо до IV етапу, тобто оцінювання ідей. Кожен учень одержує дві червоні наклейки і дві зелені. Червоний колір означає «напевно це зроблю», а зелений — «спробую це зробити».

Учасники ходять залою, ще раз перечитують всі ідеї і приклеюють наклейки на вибраних ідеях (не обов'язково використовувати всі на­клейки).

Підсумок: кожен учень дістав можливість подумати, що зробить осо­бисто він, щоб допомогти вирішити спільну проблему

Робота в групах «Два світи»

Мета: узагальнити уявлення учасників про толерантність і толерантну поведінку, підвести до висновку про необхідність жити за принципами толерантності.

Учасники об'єднуються у дві групи (за принципом день-ніч) і одержують аркуші ватману, фломастери, газети, журнали, но­жиці, клей.

Тренер говорить про те, що сьогодні кож­на група має чудову нагоду — створити свій світ — «Світ толерантності» і «Світ інтолерантності».

Звертаючи увагу на риси свого характеру і свої бажання, учасникам пропонують створи­ти колаж свого світу, країни й назвати його. Протягом 10 хв група працює над створенням колажу. Потім представник від групи пред­ставляє колективну роботу.

Обговорення

Висновок: порівнявши два протилежні світи, ми наочно бачимо, що людина, яка живе у світі добра, взаєморозуміння, тер­пимості з людьми інакших релігій, націй, культур, почувається особистістю, яка може розкрити всі свої найкращі риси, бути ко­рисною своєму народу, оточенню. Людина, яка живе в толерантному світі, по-справж­ньому щаслива і дарує це щастя, любов лю­дям довкола.

Очікування «Святковий салют»

Що цікавого, важливого дав вам заняття? Напишіть на стікерах у вигляді зірочок. Якщо ваші очікування здійснилися, то ми побачимо гарний святковий салют на честь дружби, взаєморозуміння й миру між наро­дами нашої Землі.

Підбиття підсумків, прощання.
Притча про цвяхи.

Жив собі хлопчик із жахливим характе­ром. Якось батько дав йому мішок із цвяхами й велів по одному забивати їх у паркан щора­зу, коли хлопчик втратить терпець і з кимось посвариться. У перший день хлопчик забив 37 цвяхів. Згодом він навчився володіти со­бою, і кількість цвяхів щодня зменшувалася. Хлопчик зрозумів, що легше навчитися опа­новувати себе, ніж забивати цвяхи.

Нарешті настав день, коли він не забив жодного цвяха. Син підійшов до батька й сказав йому про це.

Тоді батько велів синові витягати із пар­кана по одному цвяху тими днями, коли він не втратить самоконтролю, і ні з ким не по­свариться.

Минали дні, і згодом син зміг сказати батькові, що у паркані не залишилося жод­ного цвяха. Батько підвів сина до паркана і сказав: «Ти добре поводишся, але подивися, скільки дірок залишилося... Паркан ніколи не буде таким, як колись».

Коли ви з кимось сваритесь і говорите щось неприємне, ви залишаєте по собі такі ж рани, як ці дірки від цвяхів. І рани зоста­ються, попри те, скільки разів потім ви по­просите пробачення. Словесні рани завдають такого ж болю, як і фізичні.

Не залишайте на своєму шляху цих дірок. Не забивайте цвяхи ворожнечі, нерозуміння і жорстокості в душі людей. Будьте толерант­ними!

Наведемо деякі висловлювання та думки щодо цього.

Толерантність — здатність людини, співтовариств, держави чути і по­важані думку інших, невороже зустрічати відмінне від своєї думки.

«Толерантність — це те, що робить можливим досягнення миру і веде від культури війни до культури миру»,— йдеться в Декларації принципів толерантності, прийнятою Генеральною Конференцією ІОНГСКО в 1995 році.

Толерантність – не поступливість, поблажливість або потурання, а перш за все активне ставлення, що формується на основі визнання універсальних  прав і основних свобод людини.

Толерантність — привілей сильних і розумних, уміння просуватися на шляху до істини через діалог і різноманітність думок і позицій.

Толерантність — це визнання права інших людей жити і бути.

Толерантна людина — це людина, яка з повагою ставиться до інтересів, звичок, вірувань інших людей, прагне зрозуміти їх і досягти взаємної згоди без застосування насильства, тиску.

Толерантність розглядають і як характеристику будь-яких соціальних структур окремої людини, соціальної групи або суспільства в цілому, орієн­товану на дозвіл конфліктних ситуацій.

Специфічність цієї орієнтації полягає в прагненні зрозуміти позицію іншої сторони, пояснити їй свою позицію і в процесі діалогу знайти взає­моприйнятне компромісне рішення.

Толерантність як основа визнання єдності і різноманіття людства і готовність поважати історичне право на несхожість як людини, так і ціло­го народу.

Толерантність — здатність зрозуміти внутрішню логіку іншої людини як рівноможливу і, разом з тим, Прийняти принципову неможливість син­хронізувати ритми і темпи розвитку всіх і усіляких людей на планеті.

Толерантність — сприйнятливість усього різноманіття відмінностей між людьми, що не прагне викоренити ці відмінності, а навпаки, розглядає їх як джерело розвитку, енергії творчості.

Поняття толерантності вперше зустрічається у XVIII столітті. У своє­му «Трактаті про віротерпимість» відомий французький філософ Вольтер писав, що «безумством є переконання, що всі люди повинні однаково думати про певні предмети».

Розуміння толерантності не однакове в різних культурах, тому що зале­жить від історичного досвіду народів. Англійці розуміють толерантність як готовність і здатність без протесту сприймати особистість, французи — як певну свободу іншого, його думок, поведінки, політичних та релігійних поглядів. Китайською мовою бути толерантним означає проявляти вели­кодушність стосовно інших. В арабському світі толерантність — прощен­ня, терпимість, співчуття до іншого, а в персидському — ще й готовність до примирення.

Зараз толерантність розуміють як повагу і визнання рівності, відмову від домінування та насилля, визнання за іншими права на власні думки та погляди. Отже, толерантність передусім має на меті приймати інших таки­ми, якими вони є, і взаємодіяти з ними на основі згоди.

Здатність поводитися толерантно може стати особистісною рисою, а відтак — забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше знають про свої недоліки та педагоги. Вони критично ставляться до себе і не зви­нувачують у своїх бідах інших. Вони не перекладають відповідальність на інших. Толерантна людина не розфарбовує світ двома кольорами — чорним і білим. Вона не акцентує увагу на розбіжностях між «своїми» та «чужими», а тому готова вислухати та зрозуміти думки інших.

Почуття гумору і здатність посміятися над своїм слабким місцем — особлива риса толерантної людини. У здатної до цього людини менша по­треба домінувати та зверхньо ставитися до інших.