понеділок, 30 листопада 2020 р.

Всесвітній день боротьби зі СНІДом


 Щороку 1 грудня відповідно до рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийнятими 1988 року відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом. З того часу минуло більше 30 років, але проблема боротьби з поширенням ВІЛ інфекції/СНІДу залишається досить актуальною для багатьох країн світу.

Метою Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом є підвищення обізнаності населення про ВІЛ-інфекцію/СНІД і демонстрація міжнародної солідарності перед загрозою пандемії. Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це ще одна можливість дізнатися про факти щодо поширеності ВІЛ-інфекції і втілити знання у практику. Якщо люди розуміють, як передається ВІЛ-інфекція, як їй можна запобігти та усвідомлюють сьогоднішню реальність життя з ВІЛ – вони можуть за допомогою цих знань дбати про власне здоров’я і здоров’я інших та толерантно ставитися до тих, хто живе з ВІЛ-інфекцією.

 


За оцінками програми Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ-інфекції/СНІД (ЮНЕЙДС) з початку епідемії ВІЛ-інфекції у світі інфікувалося вірусом імунодефіциту (ВІЛ) приблизно 78 млн. людей. Померло від захворювань, зумовлених СНІДом, більше 35 млн. осіб. ВІЛ-інфекція/СНІД стали потужними чинниками, що призводять до багатофакторного деструктивного впливу на соціальне та економічне життя суспільства. У найбільш уражених СНІДом регіонах відзначено зниження середньої очікуваної тривалості життя на 15-20 років. Для країн з негативним приростом населення масштабна епідемія ВІЛ-інфекції посилила існуючі демографічні проблеми.

 В Україні більш як половину нових випадків ВІЛ-інфікування виявляють на останній чи передостанній клінічних стадіях. Лише кожен другий ВІЛ-позитивний українець знає про свій статус. 

 

Світ намагається зупинити епідемію ВІЛ. Два роки тому на черговій сесії Генеральної асамблеї ООН країни-учасниці домовились робити усе, аби до 2030 року хвороба перестала поширюватися, а люди, які живуть із ВІЛ, не зазнавали дискримінації.

 

Україна також залучена у процес подолання епідемії ВІЛ-інфекції. На жаль, поки що наша країна залишається регіоном з високим рівнем поширення ВІЛ-інфекції. За оцінками Центру громадського здоров’я МОЗ України, станом на 2018 рік в Україні мешкає 244 тисячі людей з ВІЛ. Лише 40% з них отримують антиретровірусну терапію. 

Протягом десяти місяців минулого року в країні щодня реєстрували 48 випадків захворювання на ВІЛ-інфекцію, 24 — на СНІД та 8 випадків смерті від СНІДу.

 Майже половина оціночної кількості людей, які живуть з ВІЛ, не знають про свій ВІЛ-статус.

 Ті ж, хто дізнаються, — бояться. Лякаються хвороби. Самих себе. Сприйняття навколишніми й дискримінації.

 Не менше лякає ця тема і людей здорових. Такий страх здебільшого породжений незнанням. А незнання — найкращий друг поширення хвороби. Замкнене коло. Цим спецпроектом редакція The Ukrainians спільно із благодійною організацією «100 відсотків життя» прагне його розірвати.

 


Інформацію можна переглянути за посиланням - 

 










вівторок, 24 листопада 2020 р.

Всеукраїнська акція

 

Щорічно в Україні з 25 листопада до 10 грудня включно проводиться акція «16 днів проти насильства», яка з 1991 року підтримується міжнародною спільнотою. Акція в Україні розпочинається з Міжнародним днем боротьби з насильством щодо жінок.

Основними завданнями акції є:

  • привернення уваги громадськості до актуальних для українського суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми, гендерного насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків;
  • активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів, громадських організацій щодо викорінення домашнього насильства;
  • проведення інформаційних кампаній з метою підвищення обізнаності населення України з питань попередження насильства в сім'ї, жорсткого поводження з дітьми, формування свідомості всіх верств населення  щодо нетерпимого ставлення до насильства;
  • формування свідомості усіх верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства.

 Дати початку та завершення Кампанії вибрані не випадково. Вони створюють символічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.

 

16-денний період кампанії охоплює наступні важливі дати:

 


Офіційно цей день був оголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1999 році, але відзначатися він почав із 1981 року в пам’ять про трагічну загибель трьох сестер Мірабель, які були жорстоко вбиті під час диктатури домініканського правителя Рафаеля Трухільо в 1960 році.

 

Цьогоріч девіз кампанії «Розфарбуємо світ в помаранчевий колір: Покоління рівності виступає проти зґвалтувань». Головна мета кампанії – привернути увагу до чутливої теми гендерного насильства, а також об’єднати суспільство у боротьбі з ним.

 

Як повідомляє МОЗ України, в Європі приблизно 25% жінок страждають від фізичного або сексуального насилля. Особи, які зазнали насильства, частіше мають порушення психічного здоров’я (депресивні стани, схильність до суїциду), проблеми пов’язані з сексуальним та репродуктивним здоров’ям, схильність до алкоголізму.





МОН РЕКОМЕНДУЄ ПРОВЕСТИ УРОК ЩОДО ПИТАНЬ ПРОБЛЕМ У СІМ’Ї


лист Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН № 6/1379-20 від 17.11.20 року




понеділок, 23 листопада 2020 р.

“Любіть дітей обережно”.

 Прочитайте цей лист, якщо ви бажаєте своїм дітям щастя!

Кaжуть, що за всіма великими винахідниками та науковцями стоять великі жінки. Ми одразу ж думаємо про їхніх дружин. Проте, думаю, варто було б роздумати і про постать матері у цьому розумінні.

Чи ми усвідомлюємо, що слова та поведінка матері можуть виховати або генія, або зламану, зневірену і загубену людину? Так, саме слова мами можуть або підтримати, або зневірити, підвищити самоповагу чи зрівняти дитину (чи молоду людину) з непотребом. Цей лист – це скоріше крик болю за маленьких діток, і спрямований він до теперішніх і майбутніх мам. Він адресований усім матерям доброї волі, якщо можна так сказати.

Зв’язку, який з ласки Божої створений між мамою і дитиною, не може знищити ніщо і ніхто, окрім самої мами. Чому такий величезний кредит довіри, підтримки та віри у свою дитину часом залишається невикористаним? Чому ті, які для своїх дітей є цілим світом, згодом не дозволяють дивитися на нього по-своєму, своїми очима? Матусі, просто подумайте над тим, що ви тут прочитаєте.

Дай мені навчитися

Якщо не подобається мені, то й тобі не має, або це – щось погане, – думають часом матері про вподобання своїх дітей. Чому так важко зрозуміти, що не все повинно нам подобатись? Речі мають право бути просто іншими й подобатися комусь, нехай не мені, але вони – не погані, вони просто інші. Вище зазначений аргумент доволі часто чують молоді люди від своїх батьків. Дозвольте не погодитись. Матері, дайте своїй дитині можливість розвинути свій смак і своє бачення речей. Так, щось може вам не подобатись, але наша особиста думка не може бути «істиною в останній інстанції». Не кажіть на щось «погане», якщо воно просто вам не до смаку. Ваші діти мають інші очі, голову і серце, вони не є вашою копією і ніколи нею не будуть. Просто подумайте про це…

Щодо маленьких діток, дорогі матері, теперішні і майбутні, дайте їм можливість і час вирішувати справу по-своєму. Навіть якщо ви спочатку не все розумієте, зачекайте до кінця, а не давайте готове своє вирішення проблеми. Дайте своїм дітям волю подивитись, проаналізувати, вони не прагнуть готових відповідей, вони хочуть самі досягти цього, для них цінно здобути думку, яка сама з’явилась у їхній голівці.

Я прошу у вас волі для дітей і їхнього розвитку. Любіть своїх дітей обережно.

Повір у мене

Саме ці слова іноді хочеться кричати за наших маленьких розумничків. Досить часто стається так, що матері самі вбивають у своїх дітях бажання щось робити. Як? А дуже просто, для цього достатньо лише однієї фрази – «ти не зможеш!» чи «ти не знаєш як!», або ще «ти не вмієш!». А чи задумувались ви над тим що, дитина для того і робить, щоб навчитись, пізнати і знайти. Матусі, не кажіть «не знаєш, не вмієш, не зможеш», скажіть «давай я тобі допоможу, давай разом подумаємо як це зробити». Дозвольте своїй дитині відкривати Америку щодня. І навіть, якщо ви заздалегідь бачите, що справа не увінчається успіхом, дозвольте спробувати, навіть якщо ваша дитина робить щось не так, нехай доведе справу до кінця. І нехай коли дитина зазнає якоїсь невдачі або труднощів, то ви будете поряд, щоб потішити і розрадити, підтримати ваше дитя, а не сказати вбивче «Я ж тобі казала».

Здається мені і кажу вам з власного досвіду, що діти все одно зроблять те, що хочуть, просто ви про це знати не будете. Але тільки подумайте, ви не зможете порадіти їхнім досягненням через свою невіру у них. Тому не дивуйтеся, коли ваші вже дорослі діти чи можливо підлітки, роблять щось без вашого відома, просто ви самі колись цьому, можливо, посприяли.

Це просто стане причиною того, що ваша дитина, якщо їй вистачить духу, буде робити те, що захоче, але вже потайки від вас, бо ви в неї не вірите. Вона ж – дослідник, пізнає свої можливості.

Є ще інший варіант – ваша малеча стане особистістю без прагнення до нового, невпевненою. Ви будете дивуватися, а може злитися – чому так? Можливо, скажете, що це – така доля, або природа. І рідко хто знайде в цьому свою провину, бо саме ви були першою найціннішою і найавторитетнішою людиною, яка сказала, що ваша дитина – нездара.

Оціни те, що я роблю

Думаю, що цей лист може посприяти налагодженню стосунків батьків і дітей також у вже дорослому віці. Дуже часто матері не мають можливості чи часу оцінити те, що зробила їхня малеча, або ж просто не розуміють грандіозності і важливості того, що відбулося. Працюючи з дітьми, можна багато-чого навчитися як від самих дітей, так і від їхніх батьків. Прикладів безліч: 4-х річний хлопчик сам одягнув шапочку, коли збирався додому. Так, він одягнув її задом-наперед, так, не тим боком, можливо не акуратно, але він зробив це Сам. Варто лише побачити ту радість і гордість за себе в очах того хлопчика. Потім приходить бабуся і що вона каже? «Ти – позорище, що ти зробив з шапкою?». Уявіть собі лише те пригнічення і біль, які були в очах тієї маленької людини. А треба було лише так мало сказати: «Ти – моя радість, сам одягнув шапочку, але знаєш, гарніше буде, якщо ми цей рубець пересунемо назад, давай спробуємо», і світ був би сповнений любові і порозуміння. А так… велика перемога перетворилася на болючу і незаслужену поразку.

Коли ваша дитина щось робить, проявіть хоч трошки зацікавленості, хоч дві хвилинки – підійдіть, розпитайте, навіть коли нічогісько не розумієте, що там намальовано, скажіть, що це дивно чи зауважте, що цікаво. Але не варто казати, що щось погане чи негарне. Це ж витвір, над яким працювали! Хочете, порадьте кольори – станьте співучасником хоч на дві секунди. Цього мене навчила маленька дівчинка Діанка, коли їй було 3 рочки. Ми прийшли до них в гості. Ця малеча показала малюнок, на якому я бачила лише якісь безладні лінії. Я запитала у автора що це, і вона без найменшого вагання розказала, що це – хробачок і небо.

Пам’ятайте, бачення світу вашою дитиною і ваше можуть відрізнятися, дитина – це не ваша копія.

Виховуй, але не принижуй

Думаю, всім доводилося бачити картину, коли мама на всю вулицю або майданчик кричить на свою дитину. Вона виховує. А що відчуває дитина в цей час, коли її виставляють на публічний осуд, де вона є в ролі злочинця, а мама стає суддею і катом? Так, любов має бути об’єктивна і твереза. Але дітей потрібно виховувати не привселюдно, а звернути увагу тихенько. Це справа лише вас двох, до чого тут ще двадцять людей? Просто у таких ситуаціях ви не дієте як любляча мама, але як нерозумна. А коли хочете покарати дитину, то поясніть їй чому і за що, бо те, що видається очевидним для вас, може бути зовсім незрозумілим вашій дитині.

Матусі, просто подумайте над усім сказаним у цьому листі й любіть своїх дітей.

Автор Ірина Добруцька

Джерело:https://zatyshok.net.ua/10722/?fbclid=IwAR2AWcaSYM3Phqwr8hgWtm_-Zjeqf0XUOCkrT2wAo8gUlz4qQyV3d0NXkYk 

пʼятницю, 20 листопада 2020 р.

Найкращий спосіб зробити дітей хорошими - це зробити їх щасливими. О.Уальд



У 1954 році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала всім країнам ввести в практику відзначення Всесвітнього дня дитини як дня світового братерства і взаєморозуміння дітей, присвяченого діяльності, спрямованої на забезпечення благополуччя дітей в усьому світі. У різних країнах він може відзначатися будь-коли й встановлюється на розсуд урядів держав.

 

20 листопада 1959 року XIV сесією Генеральної Асамблеї ООН була ухвалена Декларація прав дитини, а 20 листопада 1989 року, на 44-ій сесії ГА ООН – Конвенція про права дитини, яка є засадничим міжнародним документом із захисту прав дітей. Наразі її ратифікували 193 країни.

 


Як зазначається в документі, кожна дитина має право на освіту, право на здоров’я і належну медичну допомогу, право на ім’я та громадянство. Кожна дитина має право зростати у турботливому родинному середовищі та бути захищеною від жорстокого поводження та насильства.

 

Здобувши незалежність, Україна взяла на себе ряд зобов’язань з поліпшення добробуту дітей, зокрема, підписавши Конвенцію про права дитини. 27 лютого 1991 року Верховна Рада ратифікувала цю Конвенцію, а 27 вересня 1991 року документ набув чинності. Крім того, у 2003 та 2005 роках Верховна Рада ратифікувала два факультативні протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми та щодо участі дітей у збройних конфліктах.


Відео - Історія прав дитини!








неділю, 15 листопада 2020 р.

Міжнародний день толерантності

 


Його запровадили у 1996 році за рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Саме цього дня ЮНЕСКО ухвалило «Декларацію принципів терпимості».

Статтею 6 була урочисто проголошена дата щорічного святкування події.

У Декларації йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ця Декларація розвиває принципи, які були сформульовані ще у 1948 році у Загальній декларації прав людини.

Як заявлено в Декларації принципів толерантності (від лат. tolerantia — терпіння), «терпимість – це те, що робить можливим досягнення миру та веде від культури війни до культури миру».

Терпимість, означає повагу, прийняття та правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів вияву людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті та переконань.

Терпимість – це гармонія у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, але й політична та правова потреба.

Пропагування терпимості має особливу важливість в сьогоднішню епоху стрімкого посилення глобалізації, мобільності та взаємозалежності.

Різноманіття – це безцінна перевага, проте вона може виступати й джерелом напруги. Конфлікти на національному, етнічному, релігійному, конфесійному, політичному та інших підґрунтях стали ознакою сьогодення і в нашій країні. Але толерантність спроможна розряджати потенційні конфлікти. Усі ми хочемо, щоб війна швидше закінчилася і щоб у нашій країні знову запанував мир.

Населення Землі складається з представників різних культур, які сповідують різну релігію, мають різноманітні традиції. Кожна особистість індивідуальна, і насильство не повинне мати місце в житті людей. Невідповідність людини вигаданому ідеалу призводить до агресії, насильства, екстремізму. Така ситуація спостерігається в останні роки в усьому світі. Людство повинно навчитися поважати не тільки себе, але і свій народ зокрема, виступати проти будь-якого роду прояви дискримінації та усувати стереотипи, що склалися. Виявляючи терпимість, ми сприяємо припиненню воїн і розбіжностей.

У повсякденному житті толерантність – це не бездіяльність, а активна життєва позиція, суть якої полягає не стільки в тому, щоб терпіти чужий спосіб життя, поведінку, звичаї, почуття, думки, ідеї або вірування, але охоче визнавати та приймати поведінку, переконання і погляди інших людей, які відрізняються від своїх власних. Разом із тим, прояв толерантності який співзвучний принципу поваги до прав людини, не означає терпиме ставлення до соціальної несправедливості, злочинів та правопорушень, відмову від своїх поглядів або поступки перед чужими переконаннями.

Толерантність (терпимість) означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнавати таке ж право за іншими.

Так, люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, соціальним станом, мовою, статтю, поведінкою і цінностями. Цей перелік критеріїв відмінності можна продовжувати без кінця.

Ми всі різні. Але ми всі рівні. Кожна людина має право жити в мирі та зберіганні своєї індивідуальності. А це означає, що бути толерантним не значить залишатися пасивним перед обличчям расизму, ксенофобії, гендерної або расової дискримінації, сексизму, ейджизму, насильства тощо, або ж мовчати, коли люди стикаються із жорстоким ставленням.

Декларація принципів терпимості звертається й до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей.

Впевнена, що толерантності потрібно вчитися і можна навчитися. Оскільки толерантність – це здатність людини, спільноти, держави чути і поважати думку інших, невороже зустрічати відмінне від своєї думки. Навчання починається з дітей, яких варто вчити бути просто «такими як усі», а, поважаючи інших, висловлювати свою точку зору та відстоювати власну позицію. Тож ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів Організації Об’єднаних Націй.

Погодьтесь, толерантність – це привілей сильних і розумних, які не сумніваються у своїх здібностях просуватися на шляху до істини через діалог і різноманітність думок та позицій, які не боятися загубити власну індивідуальність, і які вміють поважити інших.

У Міжнародний день толерантності підтверджується ідея про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою, і варто прагнути до побудови такого суспільства, в житті якого укорінився цей основний ідеал.

Мир не можливий без терпимості, а розвиток та демократія неможливі без миру.

Чи замислювалися ви коли-небудь над питаннями толерантності?

Чи є терпимим ставлення до людей ознакою Вашої особистості?

Чи відчуваєте Ви толерантне ставлення до себе з боку інших людей?

Сьогодні варто замислитися над цим і зробити себе і світ хоч на краплину добріше та толерантніше.

«Тепер, коли ми навчилися літати в повітрі, як птахи,

плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного:

навчитися жити на землі, як люди».

(Б. Шоу)

Саме цьому мистецтву – жити з людьми і серед людей присвячений День толерантності, який відзначають у всьому світі.








четвер, 12 листопада 2020 р.

Доброта


 Дуже доброю традицією для багатьох країн стало щорічне святкування 13 листопада Всесвітнього дня Доброти (World Kindness Day), датою для якого був вибраний день відкриття в 1998 році в Токіо 1-ї конференції Всесвітнього руху доброти (World Kindness Movement). В даному заході брали участь представники Австралії, Канади, Японії, Таїланду, Сінгапуру, Великобританії і США (пізніше до Руху приєдналися й інші країни).

Сама організація «Всесвітній рух доброти» була створена в Японії роком раніше, в 1997-му, і зібрала під свої прапори» однодумців руху доброти з різних країн – волонтерів та добровольців, які з року в рік невпинно діють по всьому світу і своїми справами надихає людей на здійснення добрих вчинків. І сьогодні приєднатися до них можуть всі бажаючі зробити добрий, щирий, благородний вчинок. Тим більше, що основне спілкування учасників Руху відбувається за допомогою інтернету, де на своїх ресурсах вони розповідають про ідеї благих справ і способи їх втілення.

До речі, у Руху є свій офіційний документ – «Декларація доброти», яка говорить: «Ми визнаємо фундаментальну важливість простої людської доброти, як основної умови доставляє задоволення і осмисленого життя, і цим документом проголошуємо створення Всесвітнього руху доброти. Ми будемо прагнути об'єднатися через організації в кожній країні і з допомогою створення всесвітньої мережі, і створити більш добрий і більш повний співчуття світ».

Саме учасники цієї організації і запропонували створити таке чудове свято. Офіційно Всесвітній день Доброти був заснований у Сінгапурі 18 листопада 2000 року на 3-й конференції Руху доброти.

Не секрет, що в сучасному високотехнологічному і швидкісному світі все частіше людські почуття та моральні якості відходять на другий план, і зокрема – доброти серед нас стало набагато менше – цей факт, на жаль, очевидний. Тому сьогоднішнє свято – ще один привід згадати про такій якості і категорії людських відносин як Доброта і об'єднати існуючі в різних країнах руху за доброту, щоб допомогти людям усвідомити, що робити добро – це зовсім нескладно, а результат у добрих справ і вчинків колосальний.

Ще одна мета Всесвітнього дня Доброти, за словами його засновників, – сприяти об'єднанню різних націй, незважаючи на мовні та культурні відмінності. Адже тільки на основі щиро добрих справ і вчинків можна досягти єдності і взаєморозуміння, зберігши при цьому самобутність і унікальність.

Ще раз скажемо, що творити добрі справи – неймовірно просто, добро не вимірюється грошима, часом – не вимагає багато часу і сил, головне – почати. Навіть просто добра усмішка незнайомій людині – вже здатна творити чудеса, в тому числі й для самої людини, хто це Добро робить. Адже крім того, що добрі справи підвищують всім настрій, вони ще й як не можна краще впливають на самопочуття, підвищують життєвий тонус.

Згідно з дослідженням психологів і лікарів з різних країн, люди, які щодня роблять добрі справи, краще почуваються і фізично, відчувають своє життя більш гармонійним, володіють кращим імунітетом, а значить – вони менше хворіють і довше живуть. І все це навіть підтверджена практичними дослідженнями – коли людина робить щось хороше іншим людям, у неї підвищується рівень лімфоцитів і розширюються судини, це веде до правильної роботи серця; мозок виробляє велику кількість ендорфінів (відомих як «гормони задоволення»), які мають заспокійливий ефект, нейтралізують дію стресу, полегшують депресію. Нарешті, чуйність супроводжується душевним підйомом, що межує з ейфорією, що пояснюється виробленням гормону серотоніну, який регулює настрій.



І як закликають організатори свята, важливо бути добрим не тільки в цей День, але і щодня, причому добрим безмежно і безкорисливо. Адже, якщо чекати подяку (в будь-якому її прояві) за свою доброту, то це вже не справжня Доброта.

До речі, у самого свята за час його існування з'явилися і свої традиції. Так, в День Доброти, крім добрих посмішок і справ, прийнято дарувати знайомим і незнайомим людям квіти (наприклад, у Сінгапурі – маргаритки і гербери). А спеціально для цього Дня французький художник Оріль (Aurele) створив символ – відкрите серце.

Приєднуйтесь і ви до цього доброго, чудового свята. Адже це так просто – посміхніться прохожому, обійміть батьків або друга, зробіть комплімент колезі або начальнику, подаруйте квіти сусідці чи незнайомці, зателефонуйте друзям і скажіть їм, які вони чудові, переведіть бабусю через дорогу, але тільки ту, якої точно треба на іншу сторону проїзної частини, змайструєте і повісьте на вулиці годівницю для птахів, нагодуйте бездомне кошеня чи цуценя... І цей список можна продовжувати довго. Все це займе мало часу і зусиль, але ефект буде колосальним. Адже з кожним таким, простим по суті, стає вчинком комусь краще, а значить – і більше доброти в світі. І важливо пам'ятати, що такими справами – проявами чуйності, симпатії, щедрості, дружелюбності, любові, благородства – ми вчимо робити добро і наших дітей. І, звичайно ж, бажано творити добро щодня, а не лише сьогодні – Всесвітній день Доброти.

 


Чудові мультфільми, які вчать дітей робити добро: