День сміху

У міжнародному календарі здавна прописався один специфічний і популярний у всьому світі святковий день, який відзначається 1-го квітня – День сміху або ж День жартів і розіграшів.

 В одних країнах 1 квітня називають Днем сміху, в інших – Днем дурня. Принаймні, так вважають в Англії і США, а в Шотландії - «Днем зозулі», в Японії - «Днем ляльки» і зовсім вже неделікатно називають своє першоквітневе свято жартів в Італії - «День дурня». В Україні ж це День сміху.

Правда, не дарма стверджує народ: коли на носі квітень, нікому не вір! У цей день прийнято розігрувати родичів, друзів, знайомих і просто незнайомих людей. 1 квітня ніхто не застрахований від розіграшів. Бо, як показують соцопитування, більше 70% людей збираються розіграти кого-небудь зі своїх знайомих.

Цікаво, що свято 1-го квітня – день не внесений ні в які календарі знаменних дат і всенародних свят, але його цілком можна віднести до міжнародних, оскільки він з однаковим успіхом відзначається і в Україні, і в Німеччині, і у Франції, і в Скандинавії , і навіть на Сході. Дійсно, кожна людина любить пожартувати, але один день у році цим займаються абсолютно всі від дитини до дорослого, від студента до ділової людини.

 

Історія виникнення свята. Чому цей день припадає саме на перше квітня, точно сказати ніхто не може. Хоча на цей рахунок існує кілька версій.

Одні приписують зародження цього свята Стародавньому Риму, де в середині лютого (а зовсім не на початку квітня) святкувалося свято Дурних. Інші стверджують, що це свято зародилося ще в Стародавній Індії, де 31 березня відзначали Свято Жартів. Є версія, що спочатку 1 квітня святкувалося в Індії та Стародавньому Римі як день весняного рівнодення, з нагоди якого влаштовували гуляння з жартами і витівками — цим люди намагалися задобрити весняні капризи природи жартами і розіграшами.

На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели — адже її крики були лише оманливим відлунням.

Також є припущення, що 1-го ж квітня в стародавньому світі жартували тільки ірландці, та й то на честь Нового року. Ісландські саги свідчать, що звичай обманювати 1 квітня, був введений богами на згадку про Скадею, дочку Тіасса.

Ще за однією версією, звичай жартувати 1 квітня, пов'язаний з перенесенням нового року. До другої половини XVI століття, європейський новий рік починався в кінці березня. До цієї події готувалися, ходили один до одного в гості, робили подарунки. Сама зустріч Нового року відбувалася 1 квітня. Пізніше, за указом французького короля, початок року офіційно стали відзначати 1 січня, але багато підданих продовжували святкувати 1 квітня. Щоб зжити старі традиції, їх стали називати "першоквітневими дурнями", стало модним їх розігрувати і висміювати.

Є й версія, за якою цим святом ми зобов'язані неополітанському королю Монтерею, якому на честь свята з нагоди припинення землетрусу піднесли рибу. Через рік цар зажадав точно таку ж. Такої ж знайшли, але кухар приготував іншу, дуже схожу. І хоча король розпізнав підміну, він не розгнівався, а навіть розвеселився. З тих пір і увійшли у звичай першоквітневі розіграші.

До України це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку 18 ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Цього дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком. Недарма маємо древню приповідку: «Першого квітня — брехня всесвітня!».

День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають «святом серця, а не держави».

А от лікарі вважають, що 30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, який переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період — перші півроку після нападу, — і потім жити повноцінним життям. Також сміх зміцнює імунітет, що особливо важливо зараз під час спалаху корона вірусної інфекції. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя.

 

І справді хороший жарт – справжній і потужний інструмент радості. Хороший жарт – завжди змушує нас з вами сміятися і над самими собою у тому числі. Але пам’ятайте сміється той – хто сміється останнім. І нехай цим останнім сьогодні опинитеся саме Ви.

 

Зі святом і смійтеся на здоров’я!

 

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%81%D0%BC%D1%96%D1%85%D1%83

Безпечне освітнє середовище

 

Міністерство освіти і науки України надзвичайно стурбоване трагічними подіями, що сталися з підлітками через небезпечні ігри в соціальних мережах.

Цифрове середовище, дійсно, є небезпечнішим, ніж здається. Діти можуть сприймати свою активність у соціальних мережах як гру та не розуміти наслідків своїх дій, що може призводити до катастрофічних випадків.

Створення безпечного освітнього середовища, зокрема в інтернеті, формування навичок цифрової грамотності та поведінки у дітей у Всесвітній мережі, соціально-емоційна грамотність є важливими завданнями для Міністерства.

Наявність відповідних професійних компетентностей у вчителів включено до професійних стандартів та стандартів підготовки. Обов’язковість формування цифрових компетентностей у дітей включено до стандартів освіти та реалізується в освітньому процесі.

На сайті МОН можна знайти розділ «БЕЗПЕКА ДІТЕЙ В ІНТЕРНЕТІ» для підвищення рівня обізнаності батьків і вчителів. Зокрема, розміщені поради для батьків щодо організації взаємодії «дитина-інтернет-мобільний зв'язок» від Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі.

Чат-бот «КІБЕРПЕС» у Telegram і Viber допоможе дізнатись про те, як діяти дітям, батькам і вчителям у разі кібербулінгу та анонімно отримати допомогу.

Також можна знайти матеріали для проведення уроків та квестів для різних вікових груп щодо безпечної поведінки в інтернеті.

Окрім того, у розділі розміщені рекомендовані Міністерством посібники для використання батьками та педагогами щодо навчання дітей безпечному користуванню інтернетом.

Хочемо повідомити, що діють телефони «гарячих ліній», за якими діти можуть отримати психологічну підтримку в разі, якщо вони потрапили в ризиковані для здоров’я ситуації, в тому числі випадки, пов’язані із соціальними мережами. І Міністерство постійно звертає увагу у своїх зверненнях до департаментів освіти і науки ОДА, щоб насамперед діти знали, куди вони можуть анонімно звернутися за допомогою.

Національна дитяча гаряча лінія:

0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарних)

116111 (безкоштовно з мобільних) 

Безкоштовна цілодобова гаряча лінія для жертв домашнього насильства – 15-47 

Безкоштовна Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства – 116-123 

На платформі цифрової освіти ДІЯ також можна знайти освітній Серіал для батьків «Безпека дітей в інтернеті» про те, як уберегти дітей онлайн від шкідливих матеріалів, кібербулінгу, суїцидальних інтернет-спілок, сексуального насильства.

На сайті Міністерства цифрової трансформації оприлюднено онлайн-посібник «COVID-19. Поради з безпеки онлайн для батьків та опікунів». У ньому розміщена інформація про найбільш актуальні проблеми віртуального життя дітей, способи розв’язання проблем та захист дітей онлайн під час карантину.

Ситуація в інтернеті є дуже небезпечною і швидко змінюється, тому маємо постійно відслідковувати нові тенденції в цифровому середовищі, вчасно на них реагувати та підвищувати обізнаність батьків, вчителів та дітей щодо можливих ризиків.

Наразі Міністерство спільно з Національною поліцією та громадськими організаціями готують лист до департаментів освіти і науки ОДА щодо необхідності проведення додаткових профілактичних заходів із дітьми та батьками щодо безпечної поведінки в інтернеті.

МОН готує інформацію для батьків і вчителів щодо найбільш поширених серед підлітків та небезпечних челенджів у мережах, а також формує поради, як про це говорити з дітьми, які правила існують щодо користування інтернетом та соціальними мережами.

Варто зазначити, що на події, які відбулися з дітьми, варто дивитись значно глибше і працювати з причинами, що призвели до таких вчинків. Найчастіше такі вчинки є наслідком психічного стану дитини. Причинами депресій у дітей, зміни поведінки та настрою можуть бути напружені стосунки з батьками, вчителями, однокласниками, нерозділене кохання тощо. Варто бути уважними до психічного стану дитини і за необхідності одразу звертатись по допомогу до фахівців. Вірогідність, що дитина в нормальному психічному стані та безпечному освітньому й родинному середовищі може стати жертвою подібних ігор, є значно меншою.

Посилання:

Безпека дітей в інтернеті

Захист дітей онлайн під час карантину.

Пам'ятка для батьків: «Діти. Інтернет. Мобільний зв'язок»

Серіал для батьків «Безпека дітей в інтернеті»

Інформаційно-освітній проєкт "Не ведусь"

Джерело: https://mon.gov.ua/ua/news/bezpechne-osvitnye-seredovishe-ta-formuvannya-povedinki-ditej-v-interneti-vazhlive-zavdannya-dlya-ministerstva?fbclid=IwAR0Qkz7nDS65e8VghmUGfzGPX9DtT2abU0NMTpRKvwyJNRnIomFQvXyWNPk

Міжнародний день пам'яті жертв рабства та трансатлантичної работоргівлі

 

Міжнародний день пам'яті жертв рабства та трансатлантичної работоргівлі (International Day of Remembrance of the Victims of Slavery and the Transatlantic Slave Trade) відзначається щорічно 25 березня на протязі кількох останніх років. Відповідна резолюція Генеральної асамблеї вийшли 17 грудня 2007 року.

Мета цього міжнародного дня — зберігати пам'ять про трансатлантичну торгівлю людьми та рабство, а також роз'яснювати майбутнім поколінням причини і наслідки цих явищ. Не менш важлива мета — доносити до відома всіх людей інформацію про небезпеку, яку несе расова дискримінація. У зв'язку з цим, фахівці ООН створюють навчально-просвітницькі програми, яка спрямовується до навчальних закладів та громадських організацій.

Пам'ятні заходи, які проводяться в багатьох країнах 25 березня, присвячуються мільйонам людей, які стали свого часу жертвами рабства. Учасники програми намагаються зрозуміти, ким були ці люди, як склалися їхні долі, яку пам'ять вони змогли залишити про себе.

Трансатлантична работоргівля, яка тривала 400 років, стала наймасовішим в історії людства насильницьким переміщенням людей на велику відстань . За оцінками ЮНЕСКО, в ту епоху з Африки було вивезено 25-30 мільйонів осіб. Невільників заковували в кайдани і доставляли в країни Північної і Південної Америки. За чотири століття дно Атлантичного океану перетворилося в загальну могилу мільйонів людей, що не пережили важкий шлях. Крім того, мільйони людей померли після прибуття в пункт призначення — від мук і непосильної рабської праці.

На думку багатьох істориків початок процесу ліквідації системи рабства поклав день повстання рабів французьких колоній на острові Сан-Домінго, Гаїті - 23 серпня 1791 року. У міжнародному календарі цій даті приурочений «Міжнародний день пам'яті жертв работоргівлі та її ліквідації», який відзначається щорічно 23 серпня.

В міжнародному календарі присутня ще одна дата, яка відзначається щорічно 2 грудня. Це «Міжнародний день боротьби за скасування рабства», день, коли в далекому 1949 році Генеральна Асамблея ООН прийняла знамениту Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами.

Рабство є безпрецедентною трагедією і однією з самих темних сторінок людської історії. Незважаючи на те, що рабство було скасовано і засуджено на міжнародному рівні, воно, як і раніше, існує в нових формах і зачіпає сьогодні мільйони людей в усьому світі. За даними ООН, щороку мільйони людей, в основному жінки і діти, стають жертвами обману і насильства, перетворюються на «живий товар» і зазнають експлуатації. Більш того в сучасному розумінні, на думку міжнародної спільноти, до поняття рабства тепер справедливо можна відносити і такі явища, коли людина, з тих чи інших обставин, змушена мати соціальний статус, який знаходиться нижче офіційно встановлених рамок і мінімальних статків.

Джерело: https://slavutichlib.com.ua/kalendar/eventdetail/20764/-/mizhnarodnyi-den-pam-iati-zhertv-rabstva-ta-transatlantychnoi-rabotorhivli

Всесвітній День боротьби з туберкульозом

Всесвітній день боротьби з захворюванням на туберкульоз відзначається за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я з 1993 року. Саме 24 березня 1882 року німецький мікробіолог Роберт Кох повідомив про відкриття збудника туберкульозу, за що й був у 1905 році відзначений Нобелівською премією з фізіології та медицини.

Туберкульоз (або ТБ – скорочення від туберкульозна бактерія) – поширене й іноді смертельне хронічне інфекційне захворювання, яке передається повітряно-крапельним шляхом. Найчастіше хвороба вражає легені, також може розвиватися патологічний процес в інших органах і тканинах. Лікування туберкульозу складне й вимагає прийому декількох видів антибіотиків протягом тривалого часу.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, третя частина населення планети інфікована мікобактерією туберкульозу (МБТ). Щорічно на планеті виявляють 8-9 млн. осіб, які вперше захворіли на цю підступну хворобу, а кожного дня від неї помирають близько 4,5 тис. людей. Глобальні зусилля з боротьби з туберкульозом врятували приблизно 54 мільйони життів з 2000 року і знизили рівень смертності на 42%.

Мета Дня – підвищити рівень обізнаності населення щодо глобальної епідемії туберкульозу та розповісти про способи її профілактики та лікування.

Одночасно зі світовим співтовариством, відзначають день боротьби із захворюванням на туберкульоз і в Україні (Указ Президента від 22 березня 2002 року). Хоча за критеріями ВООЗ епідемію цієї хвороби в Україні подолано, наша країна все ж віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз.

"COVID-19 – не привід забувати про інші хвороби. Сьогодні – Всесвітній день боротьби проти туберкульозу. Україна підтримала намір ООН подолати епідемію недуги до 2030 р. В Україні захворюваність на відкриту форму туберкульозу торік зменшилася на 30%".

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3214143-sogodni-den-borotbi-z-tuberkulozom.html

Всесвітній день води

Всесвітній (міжнародний) день водних ресурсів запроваджений Генеральною Асамблеєю ООН в 1993 році та відзначається щорічно 22 березня.

 Збереження водних ресурсів світу є вкрай важливим завданням усієї міжнародної спільноти. В умовах наростаючого дефіциту актуальність заходів на збереження водних ресурсів лише зростає. На сьогодні понад 2,8 мільярдів осіб в усьому світі відчувають щоденний дефіцит води, із них майже 25% мають загрозливу для здоров'я нестачу води.

Вода – це той ресурс, без якого говорити про майбутнє немає сенсу, а тому про її збереження слід говорити як про аксіому. Вода є життєво важливим ресурсом, її запаси скорочуються і кожен може допомогти!

Вода – колиска життя. Без неї неможливе існування жодної з відомих форм живих істот – рослин, тварин, бактерій і інших. Людина також не може прожити без води. Наше тіло на 80% складається з цієї унікального речовини, у водному середовищі відбуваються всі обмінні процеси в організмі.

Вода потрібна нам кожного дня – ми використовуємо її для пиття, приготування їжі, миття, охолодження, нагрівання й майже на кожному етапі виробництва товарів. Хоча понад 70% поверхні Землі вкрито водою, тільки близько 3% цієї води є прісними. Тільки третина прісної води доступна людині, інша зберігається в льодовиках. Більшу частину вільної води складають ґрунтові води. Таким чином, річки і озера містять всього лише близько 0,3% прісної води світу.

 

Водна криза в світі

Для людини дуже важливо пити чисту воду – це одна з основних складових здоров'я, як і чисте повітря, здорова їжа і фізична активність.

Зараз стає очевидним, що ми споживаємо дуже багато води, більше, ніж Планета може відновити і очистити.

Понад мільярд людей на планеті не мають доступу до чистої питної води і ще 2.6 мільярда відчувають нестачу води для потреб гігієни. Більшість з них живуть в бідних країнах. В Африці, наприклад, більше половини населення страждають від 6 серйозних хвороб, пов'язаних з водою. Від цих хвороб гинуть мільйони дітей по всьому світу. На думку експертів політичні конфлікти наступного століття будуть пов'язані зі скороченням запасів питної води.

За прогнозами вчених до 2025 року дві третини населення Землі відчуватимуть нестачу чистої води.

В Україні ми схильні думати, що брак питної води – проблема інших далеких країн. Але це не так. Хоча ми ще не відчуваємо цього щодня, тиск на наші прісноводні запаси і навколишнє середовище збільшується. До того ж, майже у всіх регіонах країни ми бачимо жахливе забруднення водойм, які забезпечують наші міста і села питною водою. Погане очищення і хлорування водопровідної води ставлять під загрозу наше здоров'я. Зміна клімату спричиняє додатковий тиск на наші водні запаси.

 

А який твій водний слід?

Чи замислювався ти над тим, скільки води ти випиваєш на день? А скільки води ти «з'їдаєш», «одягаєш» або використовуєш іншим способом?

Кожен продукт, який ми купуємо, від футболки, шматка хліба до електроприладів вимагає воду для виробництва. Візьмемо, наприклад, твою футболку. Тут ми повинні врахувати воду, необхідну для вирощування бавовни, а також воду, використану в процесі виробництва і фарбування. Таким чином, виробництво однієї футболки вимагає 2700 л води. Кількість води, яка використовується для виробництва продукту, називається Водним слідом продукту. Таким же чином ми можемо підрахувати Водний слід країн, компаній і окремих людей. Середньостатистичний Водний слід по світу становить 1240 м³ на людину на рік. Водний слід країни розраховується за кількістю води, використаної для виробництва всіх товарів, які споживають жителі країни, в тому числі імпортних. Тому очевидно, що економічно розвинені країни мають значно більший Водний слід, ніж бідні.

Ось кілька показників водного сліду для звичайних для нас продуктів:

Чай - 90 л води на 1 чайник

Пшениця - 650 л води на 500 г

Молоко - 1000 л води на 1 л

Гамбургер - 2500 л води на 1 гамбургер (150 г яловичини)

Яловичина - 4650 л води на 1 відбивну (300 г)

 

Корисні поради «як зберегти воду?»

Менше води. Ти можеш просто використовувати менше води в повсякденному житті або знизити свій Водний слід, зменшуючи загальне споживання товарів.

Регулярно перевіряй крани в своєму будинку. Один кран, що протікає, призводить до втрат 75 літрів води на день. Це буде 2250 л на місяць, що дорівнює 20 повним ванн.

Вимикай кран, поки чистиш зуби. Коли ти чистиш зуби, не залишай кран відкритим. Таким чином ти збережеш 6-14 л в день. Те ж саме стосується прийому душу - коли ти намилюєшся, можна закрити кран.

Приймай душ замість ванни. Швидкий душ використовує значно менше води, ніж ванна. Скороти час прийому душу на кілька хвилин.

Їж менше м'яса. Для виробництва 1 кг яловичини потрібно 15000 л води. Кіло курятини вимагає 3900 л.

Використовуй безпечні миючі засоби. Миючі засоби, що містять фосфати, викликають цвітіння води в наших водоймах, що призводить до загибелі водної рослинності і тварин. У країнах Європи використання безфосфатних миючих засобів вже стало звичним і закріплено на рівні законодавства.

Не використовуй туалет як сміттєвий бачок. Кожне змивання води в туалеті витрачає 3-6 л. води. Залишки їжі, косметики та іншої побутової сміття треба викидати в сміттєвий бачок.

Не купуй зайвого. Не купуй того, що тобі не дуже треба. На виробництво кожного товару витрачається значна кількість води. Те ж стосується і продуктів в твоєму холодильнику - не купуй зайвого і завжди доїдай їжу в своїй тарілці!

Для поливу - дощова вода. Збирай дощову воду, щоб використовувати її для поливу саду і городу.

 

Кожного року День Води присвячується певній темі. В попередні роки відзначення Дня Води проходило під гаслами.

1994 — «Турбота про наші водних ресурси є справою кожного»

1995 — «Вода і жінки»

1996 — «Вода для спраглих міст»

1997 — «Чи достатньо води у світі?»

1998 — «Ґрунтові води — невидимий ресурс»

1999 — «Всі ми живемо вниз за течією»

2000 — «Водні ресурси для XXI століття»

2001 — «Вода для здоров'я»

2002 — «Вода для розвитку»

2003 — «Вода для майбутнього»

2004 — «Вода і стихійні лиха»

2005 — «Вода для життя»

2006 — «Вода і культура»

2007 — «Вирішення проблеми дефіциту води»

2008 — «Вода і санітарія»

2009 — «Вода: спільні можливості»

2010 — «Чиста вода для здоров'я світу»

2011 — «Вода для міст»

2012 — «Вода і безпека харчування»

2013 — «Співпраця: основи глобальних водних цілей»

2014 — «Вода та енергія»

2015 — «Вода та сталий розвиток»

2016 — «Вода та працевлаштування (робота)»

2017 — «Стічні води»

2018 — «Природа для води»

2019 — «Нікого не залишивши позаду (Права людини і біженці)»

2020 — «Вода і зміни клімату»

2021 — «Цінність води для кожного з нас»

 

Тому ми повинні добре усвідомити, що все залежить лише від нас. Закликаємо усіх із повагою ставитися до природи і докласти максимум зусиль для збереження річок задля майбутніх поколінь. Кожен із нас повинен зробити якусь хоча б маленьку добру справу для збереження, охорони та відтворення водних ресурсів. Хтось з Вас вчасно закриє кран на кухні чи у ванній кімнаті й тим самим збереже десяток літрів чистої води, інший – викине випиту пляшку води не в річку, а в спеціальний сміттєвий контейнер, а дехто навіть очистить джерело, яке повністю замулене і може просто пересохнути спекотним літом. А що саме зробити Вам, хай підкаже Вам серце. Не відмовляйтесь від добрих справ, адже все що Ви зробите повернеться Вам сторицею. Не будьте байдужими, не будьте осторонь.

 

БЕРЕЖІТЬ ВОДУ – ПІКЛУЙТЕСЯ ПРО МАЙБУТНЄ!

Джерело: https://wwf.ua/?295510/World-water-day

Як допомогти дитині повірити в себе

Батьки часом почуваються «командою підтримки», такими собі фахівцями з чірлідингу. Вони вигукують на дитячих ранках та шкільних виставах, хвалять за оцінки та успіхи у спорті, за допомогу вдома. Тати й мами вважають, що підвищують самооцінку за простою схемою: дитина щось добре зробила, реакція має бути такою, щоб вона почувалася прекрасно. Усім приємно, здається, усе йде добре. Але автор книги «Діти все чують. Дев’ять речей, яким ви маєте навчити свою дитину» Джим Тейлор так не вважає. Натомість він зібрав поради від найбільш просунутих батьків. Ми переклали найважливіші поради зі статті видання Today’s Parent.

 

1. Зробіть крок назад

 Запорука впевненості у собі — відчуття дитиною власної компетентності. Для цього батьки мають відступити, зменшити свою активну присутність у житті сина чи доньки та замінити її на спостереження. А самій дитині дозволити ризикувати, робити вибір, розв’язувати проблеми і доводити справи до кінця. Без практики навчитися цього неможливо.

 

2. Багато хвалити — шкідливо

 Що таке адекватна самооцінка? Це компетентність, відчуття безпеки та батьківської підтримки. Треба дати місце першому інгредієнту, а батьки забагато передають інших.

 Надмірні похвали знижують планку досягнень. Якщо ви говорите дитині: «Фантастично!», вона чує, що їй більше не потрібно практикуватись. Але компетентність походить від спроб та помилок, постійного самовдосконалення. Одна з героїнь книги, багатодітна мама Саманта Маклауд каже, що можливі дві реакції на занадто щедрі компліменти.

 Одні діти починають дерти носа. Вони вчаться не довіряти власним інстинктам, не розвивають критичність, оскільки довіряють батькам, а не власній оцінці своїх спроб. А доросле життя для дитини із завищеною самооцінкою обернеться важкими переживаннями, коли інші не хвалитимуть її так, як вона звикла. Скажімо, якщо мама надто радіє намальованому «головоногу», у художній школі його сприймуть не як шедевр, а як неякісну роботу.

 Другий варіант: дитина розуміє, що щось не так, намагається виправдати такі аванси — прагне бути ідеальною. Це нереально, тож веде до розчарувань та комплексів. До того ж надмірна похвала підриває віру у зворотний зв’язок. Хлопчик чи дівчинка відчуває, що правди про свою роботу не дізнається.

 

3. Дозволяйте здоровий ризик

 Ще одна героїня книги, мати восьми дітей, яка до того ж очолює корпоративну службу догляду за дітьми в Торонто Вікторія Сопік згадує, як на вишуканій вечірці її дворічний син підіймав величезний, як на нього, глечик апельсинового лимонаду, щоб налити собі склянку. Усі гості витріщалася, коли побачили, що мама спостерігає, а не біжить на допомогу. Лимонад, дійсно, розлився, але дитина знайшла офіціантку, попросила паперовий рушник і все прибрала. Це закарбується в пам’яті як успішний досвід розв’язання проблеми.

 А більшість батьків, на жаль, постійно намагаються врятувати своїх дітей від невдач.

 

4. Дайте змогу обирати

 Вже у два роки діти бачать наслідки своїх рішень, якщо штучно не захищати їх від цього. Малюк може сам вирішувати взимку, чи надягати пальто, шапку та рукавиці. Якщо дитина спробує вийти роздягненою, вона замерзне та змінить рішення. Так вона вчитиметься робити правильний вибір, орієнтуючись на свої потреби, а не на наказ дорослого.

 

5. Нехай допомагають по дому

 Навіть найменші можуть допомагати батькам готувати їжу, накривати на стіл, заправляти ліжка. Розбита тарілка — дрібниці порівняно з внеском у формування здорової самооцінки. Діти мають бачити, що вони роблять реальні, корисні іншим речі, їхній внесок цінують, вони мають змогу продемонструвати компетентність.

 

6. Вчіть доводити справу до кінця

 Ще один надійний спосіб підвищити віру дітей у власні сили — спонукати їх виконувати завдання, до яких вони виявляють інтерес, а потім переконатися, що вони довели це до фінальної крапки. Немає значення, яке завдання: пройти рівень у відеоіграх, збудувати з кубиків будинок для іграшок або надути зі слайма велетенську бульбашку. Навіть те, що вам здається безглуздою дитячою витівкою. Сенс у тому, що справа, доведена до кінця, дає відчуття успіху.

 

7. Спокійно ставтеся до невдач дитини

 Це погано, якщо дитина сумує, бо не може запам’ятати таблицю множення? Або не вдається танцювати так, як хочеться? Не втрачайте сон через це. Більшість батьків вважає, що невдачі зашкодять самооцінці їхніх дітей, але насправді це золота можливість допомогти їм побудувати її. Підтримуйте лише в тому, щоб не здаватися, робити нові спроби. Адже доки малюк чи підліток сильно чогось хоче, він уже вмотивований прагнути успіху. А значить, зможе навчитися від невдач рухатися до успіху.

 

8. Доводьте, що ваша любов безумовна

 Щоб бути для батьків улюбленою та особливою, дитині не треба ставати кращою за інших, щось доводити. І син чи донька мають про це твердо знати. Якщо ви вихваляєтесь успіхами дитини, але не говорите з нею про невдачі, вона може думати, що ви любите її за оцінки чи головну роль у шкільній виставі.

 Підтримуйте, демонструйте свою любов, коли дитина зазнала невдачі або впевнилася, що прийняла невдале рішення.

 

9. Переконайтесь, що дитина здатна досягти своєї цілі

 Допомагайте коректувати цілі так, щоб вони відповідали віковим можливостям та здібностям дитини. Якщо дитина в початковій школі погано читає і не може опанувати тексти в підручнику, варто почати з книжечок для дошкільнят, з коміксів — того, що даватиметься легко. Обов’язково при цьому хваліть за наполегливість. Це як у комп’ютерних іграх: не можете опанувати рівень, поверніться на попередній. Якщо людина відчуває успіх, їй легше йти до нових досягнень. А нереальні цілі лише підривають впевненість у собі.

 

10. Зберігайте свідчення успіху

 Якщо похвала зароблена і свідчить про дійсні успіхи, високу якість роботи, вона важлива для формування здорової самооцінки. Тож грамоти, призи варто зберігати, якщо їх цінує дитина. Не знецінюйте навіть найменші успіхи, не кажіть, що змагання першокласників з футболу або грамота за навчання у 2-му класі — то невелике досягнення.

 Окрім таких свідчень успіху, можна накопичувати і похвали. Зробіть скарбничку, куди кладіть записані на папері слова похвали — «дублікат» тих, які ви сказали дитині, коли вона заслужила це справами. Коли в дітей поганий день, вони виймають ці «скарби» і згадують свої успіхи, і це змушує їх почуватися краще, дивитися з оптимізмом на невдачі.

 Важливо бути конкретними (і не лише в письмовій похвалі): замість «змайстрував гарну саморобку» хай буде «паперова квітка була чарівною, ти навчився добре вирізати пелюстки, акуратно клеїти і розфарбував у дуже приємні кольори».

 

11. Розкажіть про успіхи дітей «за їхніми спинами»

 Непряма похвала може творити дива. Якщо діти «підслуховують» хвастощі ними перед сусідами, друзями, вчителями, це діє більше, ніж прямі компліменти. І малюки, і підлітки просто світяться від задоволення. Наприклад, коли батьки кажуть «за спинами», як трирічна донечка старається шнурувати самотужки взуття або що 12-річний син дуже добрий. Звісно, казати ви маєте лише правду, без перебільшення.

Джерело: https://osvitoria.media/experience/11-efektyvnyh-sposobiv-dopomogty-dytyni-poviryty-u-sebe/?fbclid=IwAR3ODRoQYLqt8w_hsKaGkGFM52C_9ZDzb9TGljq0kPOB1muPIjyQvBemOSY

Як допомогти дитині усвідомлено обрати майбутню професію

 Під час навчання в середній школі важливо, щоб дитина отримала досвід, пов'язаний з різними видами діяльності.

За підрахунками Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, 7% українських студентів у 2020 році обрали для вивчення у закладах вищої освіти  спеціальність «право», 6% – «середню освіту», понад 5% – «медицину». У соціальних мережах ці цифри викликають жваве обговорення на кшталт: «А хто з тих студентів піде працювати у школу», «Можливо, я не там шукаю працівників, але де черга з толкових юристів», «Не спеціальність популярна, а факт того, що на неї можна вступити з мінімальним результатом ЗНО». До того ж, за різними джерелами, від 50% до 70% випускників ЗВО не працють за спеціальністю.

Як бачимо, питання вибору професії є гострим, обговорюваним, інколи навіть суперечливим. Особливо це актуально у період подачі документів на основну сесію ЗНО та майбутньої вступної кампанії.

Про ключові моменти, на які варто звернути увагу в контексті профорієнтації, стереотипи, що можуть заважати дитині обрати професію, а також про те, як допомогти учням зробити правильний, усвідомлений вибір, ми запитали у Тамари Сухенко, психологині, коуча, фасилітаторки, авторки книги «Як обрати професію майбутнього».

1. ЦІННІСТЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Чи може диплом про вищу освіту свідчити про певний рівень компетенцій і знань випускника? На жаль, не всі ЗВО оцінюють справжні знання своїх студентів і не всі можуть гарантувати якість підготовлених фахівців. Про нечесність на екзамені зі сторони студентів та викладачів ми можемо почути майже від кожного. Це означає, що ми самі нівелювали цінність вищої освіти для роботодавців. В описі вакансій ми бачимо, що вища освіта є обов'язковою умовою, але це формальність.

До того ж більшість батьків в Україні вважають своїм обов’язком дати дитині саме вищу освіту. Це такий собі наріжний пункт, без якого не можна випустити чадо у світ. Часто буває так, що якість освіти не є пріоритетом, важливо просто отримати диплом. Наприклад, на Заході вища освіта – це здебільшого відповідальність самих дітей. Ті, хто не отримують стипендію за якісь особливі досягнення, після школи йдуть в армію. Є ще один варіант – працювати, аби оплатити навчання в університеті, іноді для цього майбутні студенти беруть кредит. Коли людині щось дістається безкоштовно, воно менше цінується: спеціальність обрали, орієнтуючись на предмети, з яких отримали кращі оцінки та вищі результати ЗНО, за навчання заплатила держава або знову ж таки батьки. Яка ж цінність такої освіти?

2. ЗАНЕПАД ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

У нашій країні понад 80% випускників шкіл бажають вступати до ЗВО та отримувати вищу освіту. На жаль, заклади професійно-технічної освіти вважаються непрестижними, хоча можуть підготувати фахівців за 1-2 роки, і саме таких спеціалістів робітничих професій в Україні катастрофічно не вистачає. Саме тому необхідно підвищувати престиж професійно-технічної освіти, і насамперед йдеться про комплексну реформу, яка б покращила не лише навчальну інфраструктурну базу, а й позитивно вплинула на імідж закладів.

3. СТЕРЕОТИПНЕ МИСЛЕННЯ

На сьогодні основними критеріями під час вибору майбутньої залишаються престижніжність/непристижність та висока заробітна плата. Рідко хто моніторить ринок праці у своєму регіоні та країні, вивчає  вимоги до спеціальностей, дізнається реальний рівень заробітної плати до вступу в університет. Тамара Сухенко зазначає, що ще не зустрічала випускника школи, який би заходив на сайти пошуку роботи на етапі визначення майбутньої професії. 

Візьмемо як приклад «право» – найпопулярнішу спеціальність. Підлітки впевнені, що це престижна спеціальність з високим рівнем оплати. Але у якої кількості юристів вона дійсно висока? Хто з майбутніх абітурієнтів проглянув сайти пошуку роботи та дослідив питання наявності вакансій за цим фахом та реальний рівень оплати?

Цікаво, що існує платформа LegalZoom, яка займається юридичними технологіями в інтернеті і допомагає своїм клієнтам створювати юридичні документи без необхідності наймати адвоката. Крім того, кожного року понад 60 млн юридичних спорів розв'язується на платформі онлайн завдяки  створенню бази уже розглянутих ситуацій. Тобто окремої консультації юриста потребують тільки унікальні випадки. Потрібно цей кейс аналізувати та замислюватися над тим, як це вплине на майбутнє правників.

Ще один стереотип – впевненість, що улюблений предмет у школі автоматично визначає напрямок у виборі майбутньої професії. Наприклад, «У мене високі результати з математики – піду вчитись на економіста» – це лінійне мислення. В реальному світі безліч професій, які складно зв’язати зі шкільними предметами.

ЯК ВИХОДИТИ ЗА РАМКИ ТАКОГО ПІДХОДУ?

Насамперед – це інтеграція в життя громади, практичне, а не гіпотетичне розуміння того, які типи діяльності існують у реальному світі, яку користь вони приносять конкретним людям, які потреби громади можна було б задовольнити.

Наприклад, життя італійського, англійського чи американського школяра у невеликому містечку тісно пов’язане з життям громади. Як волонтер, він може допомагати у бібліотеці, у закладі культури чи під час організації міських свят. Якщо в родичів є сімейний бізнес, наприклад кав’ярня, то школяр допомагає там як офіціант чи помічник на кухні.  Такий досвід варто вивчити, зважаючи на реформу децентралізації в Україні.

Подібний підхід дозволяє дитині природно розуміти свої здібності. З часом, коли дитина стане старша, вона зможе самостійно шукати такі можливості в інших містах під час канікул. Згодом можна спробувати стажування у великих корпораціях. У багатьох міжнародних і вітчизняних компаніях є програми, орієнтовані на шкільну молодь та студентів.

Саме так може з’являтися перший соціальний і практичний досвід, досвід діяльності, який і є профорієнтацією, інтегрованою у життя. Часто через такий досвід приходять підприємницькі ідеї, адже з'являється розуміння потреб конкретної громади. Так розвивається малий та середній бізнес, а це одна з найбільших ніш для працевлаштування.

Потрібно змінювати мислення: не очікувати готових робочих місць від держави, а переходити до проактивного пошуку та творіння. І перший досвід важливо отримувати вже у шкільні роки у проєктній діяльності.

На жаль, профорієнтація у школах, у кращому випадку, – це проходження тесту або екскурсії на підприємства регіону, в гіршому – нічого. Але ефективність тесту на профорієнтацію нульова, якщо після його проходження шкільний психолог не має часу  провести індивідуальну консультацію. Якщо після дослідження результату тесту йде якісна, аргументована консультація, обговорюються питання, страхи, дитині дають певні інструменти для пошуку майбутньої професії – лише тоді це буде ефективно.

---

Світ, у якому ми живемо сьогодні, динамічний, і природно, що у підлітків та їхніх батьків безліч переживань щодо майбутнього. Близько 50% роботи може бути автоматизовано, а 66% професій можуть зникнути.

Річард і Деніал Саскінди у книжці «Майбутнє професій» пишуть, що ера професій закінчується, і зазначають, що сьогодні можна виділити два основні тренди:

• Перший: технології використовуються традиційними професіями для того, щоб зробити їх більш ефективними (психолог використовує скайп для проведення консультації).

• Другий (більш віддалений): певні технології повністю заміняють професії, а люди втрачають монополію на передачу експертизи.

З огляду на це важливо, по-перше, замислюватися над тим, які професії мають менше ризиків бути автоматизованими, а по-друге, усвідомлювати, що технологічна та комп’ютерна грамотність – часто необхідна навичка для багатьох професій. Особливо актуальним це стало під час пандемії, коли можливостей працевлаштування було більше у тих, хто інтегрований у віртуальній світ, може там навчатися, вчити, надавати послуги, реалізувати товари тощо.   

Також у зв’язку з тим, що ми не можемо прогнозувати майбутнє до найменших деталей і, відповідно, обирати щось стабільне і гарантоване на все життя, важливо підтримувати дитину під час кроків у невідоме, допомагати з визначенням пріоритетів у навчанні та роботі й підказувати, як переосмислювати не лише позитивний, а й негативний досвід. Тобто замість фокусування на пошук  ідеальної стабільної професії, фокусування на активному зануренні у життя, практичному досвіді, рефлексії цього досвіду та корекції наступних кроків.

А замість запитання «Ким бути, яку професію хочеш обрати?», краще поставити запитання «З чого ти хочеш почати свій професійний шлях, до чого в тебе зараз найбільший інтерес?».

Джерело https://vseosvita.ua/news/proforiientatsiia-intehrovana-u-zhyttia-iak-dopomohty-dytyni-usvidomleno-obraty-maibutniu-profesiiu-36676.html