День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

 

14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Указ N 945/2006 про установу цієї пам’ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року.

У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібно це свято, якщо є 26 квітня - Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, і чому саме 14 грудня вибрано для вшановування учасників ліквідації.

Справа в тому, що 30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд.

Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день Днем ліквідатора. Ще в 1986 р. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 р. громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, у якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств і громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.

Додання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких - недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов’язана і інша - проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Тільки перші 5 тисяч з тих, хто ліквідовував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 р. всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.

Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. 

34 роки минуло від 26 квітня 1986 року – дня трагедії, наслідки якої не дають і, вочевидь, не даватимуть спокою ще багато років. Але назавжди залишиться в серцях людей невмируща пам'ять про солдатів атомного фронту, який відкрився у раніше мало кому відомому куточку українського Полісся – Чорнобилі.

 

"Ми висловлюємо велику пошану ліквідаторам Чорнобильської катастрофи. Низько схиляємо голови перед тими, хто усвідомлено й жертовно віддав своє життя, виконавши найвищий обов'язок перед рідною землею і перед рідним народом – зупинив ескалацію катастрофи, унеможливив її переростання у глобальний винищувальний смерч для всієї України, інших народів сусідніх і не сусідніх держав. Їхній подвиг є яскравим свідченням того, що лише ми самі, спроможні відвести біду від нашого дому, від кожного мешканця нашої землі і наших нащадків. Низький уклін пам'яті тих, хто не дожив до цього дня. Обов’язок кожного з нас – пам’ятати про це й підтримувати тих, до кого у сім’ю прийшла чорнобильська біда", - йдеться у повідомленні на сайті Міністерства соціальної політики України.

Як підняти собі настрій, коли довкола все «погано»

Настрій на нулі, нічого не хочеться – близькі дратують, самотність – гнітить… Всі бачиться в сірих тонах – і погода, і перехожі, і вчорашні плани. Не з тієї ноги встали ще з ранку, рожеві окуляри кудись завалилися, давно їх не видно щось… Втома, дрібні неприємності (як комарі – маленькі, настирливі і беруть кількістю). Поганий настрій має різне коріння, але що прикро – часто трапляється з нами без видимої на те причини, на порожньому місці.

І добре, якщо це хвилинне – заварив собі чашку кави або поспілкувався десять хвилин по телефону з другом, і відпустило. А якщо затяжне? Життя-то триває, а для вас – стоїть на місці, «тому що всі навколо погано і завтра буде точно так же». А може, вам пора чекати візиту дуже неприємної дами, ім’я якої – депресія? Тим не менш, є маса способів – доступних, легких у виконанні, щоб рівень вашого настрою стрімко попрямував вгору. Це як в лікуванні – головне підібрати правильно. Деякі із способів – на підхваті, в будь-який час, а деякі можуть увійти в звичний режим дня і помітно збагатити ваш запас позитивної енергії.

Ну, по-перше, для початку питання. А ви виспалися? Недосипання жахливі речі творить з людьми. Який вже тут настрій, коли подібно Наполеону спиш три-чотири години на добу. Пригадується знайома молода мама, яка навантажена побутовими обов’язками по вихованню, прибирання і готуванню, вирушила в якості подарунка від рідних в подорож в Карлові Вари, але не для того, щоб насолодитися спогляданням архітектурних пам’яток або вдосталь напитися з місцевих цілющих джерел. Два тижні відіспатися – ось де щастя!

Прокинулись? В сотий раз, але про головне – не забудьте про фізичне навантаження, просто зарядку. Спочатку лінь, а по завершенні відчуваєш такий приплив бадьорості та енергії, що замислюєшся – а може, завтра повторити? Так на здоров’я! А ось якщо втрачені настрій і апатія вилилися в непереможну лінь, і вам зовсім не до зарядки – допоможе точковий масаж. Вказівним пальцем злегка натисніть на область третього ока, помасажуйте канавку під носом, мочки вух і центр підборіддя, першу фалангу великого і середнього пальця кожної руки – за годинниковою стрілкою і проти, по дев’ять разів.

Дуже багато людей, особливо жінки, люблять дружити з антидепресантами. Втім, таблетки вони і є таблетки. До таких заходів краще вдаватися, коли інші способи випробувані і ситуація наближається до критичної позначки. Хвилинний поганий настрій зовсім не привід вдаватися до медикаментів. А якщо і вибирати, то придивитися до гомеопатичних, рослинних препаратів – і робити це тільки після консультації з лікарем, а не піддаватися рекламі з вуст подружки – що вона п’є, і яке в неї тепер життя в «рожево-зелено-блакитному».

А ось куди більш вдалою «таблеткою» може виявитися музика. Тільки грамотно підбирайте «ліки». Так вже людина влаштована, якщо налаштована меланхолійно і замкнута на своїх негараздах, її так і кортить послухати щось сумне та щемливе. Під музику починаєш жаліти себе ще більше, таким нещасним і самотнім себе відчуваєш, сил немає – який вже тут гарний настрій. Так що, в своєму нинішньому стану – зарядіть собі цілий коктейль мажорних акордів, енергійних та динамічних! Під таку музику сидіти і журитися якось… незручно зовсім. А навіщо поганому настрою створювати комфортні умови?

Наступна «таблетка» – щоденник радісних подій. Не лінуйтеся, заведіть собі такий – записуйте фрагменти життя, які вас приємно здивували, розсмішили, доставили масу задоволення. Описувати свої почуття, переживання, передайте фарби! Нехай це буде екстремальний політ на тарзанці в боротьбі зі страхом висоти або відв’язний відпочинок з нагоди захисту диплома, або дивовижний подарунок, вручений вам на день народження, який ви ніколи не забудете. А може до нестями безглуздий і курйозний вчинок вашого кращого друга, над яким ви реготали ще не один тиждень. Пам’ятайте, у важкі для вас дні ця книжечка стане справжнім рятувальним колом. Просто відкрийте її і усміхніться.

До речі, ви не пробували усміхнутися у дуже нелегкі моменти – просто так, навіть якщо для цього зовсім немає приводів? Даремно. Адже ці м’язи інстинктивно розтягуються у нас завдяки певній позитивній інформації. Значить якщо ви (спробуйте уявити в зворотному порядку) змусите себе розтягнути усмішку – мимоволі почнете притягувати цю позитивну інформацію, пам’ять зробить свою справу. Перевірено – працює!

А ще, спробуйте вилити свій негативний настрій на папір – складайте вірш або малюйте автопортрет, або своє майбутнє, яким хотіли б його бачити – та все що завгодно! Поганий настрій просто не виносить творчої зосередженості на чомусь. Перш за все, вам доведеться себе змусити, а потім втягнетеся і вже через півгодини по-іншому поглянете на світ – він-то виявляється зовсім не одноколірний! До речі, ось і рожеві окуляри знайшлися, ось вони милі! І як вони туди завалилися – мабуть, наступного разу треба бути уважніше…

Джерело

 

10 грудня – Міжнародний день прав людини

 

У далекому 1950 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала усім державам святкувати 10 грудня як День прав людини, бо саме в цей день в 1948 році цією ж організацією було прийнято Загальну декларацію прав людини.

У цьому документі задекларовано наступні принципи: рівність людей: усі люди народжуються вільними та рівними в правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо; право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість; заборона рабства и работоргівли; заборона катувань або жорстокого поводження; право кожного на правосуб’єктність; рівність усіх перед законом; право на звернення до суду; заборона самовільних арештів; презумпція невинності та заборона зворотної сили карного закону; право на свободу пересувань та вибір місця мешкання; право на громадянство; право на шлюб; право володіти майном; право на свободу переконань; право на мирні збори; право на участь в управлінні громадськими та державними справами; право на працю тощо.

Коли вимовляємо вираз «права людини», зазвичай йдеться про невеликий набір прав і свобод, які найчастіше називають фундаментальними правами та свободами. Без дотримання цих прав неможливе нормальне існування та розвиток людини в суспільстві. Часто їх також називають конституційними правами, тобто такими, що закріплені в конституціях держав. Було б неправильним вважати перелік фундаментальних (або ж конституційних) прав і свобод є незмінним: він різниться від конституції до конституції, від одного міжнародного документу до іншого. Але все ж таки існує чіткий перелік основних прав людини. Його закріплено в Загальній Декларації прав людини, прийнятій ООН 10 грудня 1948 року.

 

Від 1950 року, цього дня у світі й відзначають Міжнародний День прав людини. В цей день проводиться пленарне засідання ООН і всесвітня організація відзначає тих, хто зробив вагомий внесок у захист людських прав і свобод, а Норвезькій Нобелівський комітет в Осло вручає 10 грудня Нобелівську нагороду миру.

 

 Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації, у 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію України. В ній зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституція України — основний Закон нашої держави — увібрала фундаментальні положення Декларації, зокрема, щодо верховенства прав людини, рівності і непорушності її прав, права людини на свободу і особисту недоторканість, на достатній рівень життя тощо. 

За оцінкою експертів, положення Конституції України повною мірою відповідають Загальній декларації прав людини.

Відео "Права людини"

Відео "Права людини: iсторія"

 

Міжнародний день волонтера

Волонтерство - це розмір твоєї душі,

це відчуття, коли віддаєш щось своє,

 власне і радий поділитися тим…

 Волонтерами спочатку називали людей, що добровільно та виключно із свого бажання поступали на воєнну службу в деяких європейських країнах (наприклад, Франції, Іспанії). Зараз від цього громіздкого визначення «волонтерства» залишилося лише слово «добровільно». Правда, додалося ще й «безоплатно».

Волонтерів називають по-різному, але всі знають, що волонтер – це людина, що допомагає сусідам, співвітчизникам та людям, які потребують допомоги вдома чи за кордоном. Волонтери працюють в школах, лікарнях, бібліотеках, таборах з біженцями, при захисті навколишнього середовища, допомагають воїнам в зоні АТО.

Роком виникнення волонтерського руху вважається 1859. Саме тоді французький письменник – журналіст Анрі Дюнан, вражений картинами битви при Сольферино, запропонував ідею створення Червоного Хреста – організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються сьогодні волонтерські організації у всьому світі. Деякі дослідники виділяють 20 століття як головну віху у розвитку волонтерського руху. У Європі після закінчення першої світової війни з’явилися люди, готові надавати допомогу постраждалим у війні. Саме у цей час були створені перші волонтерські організації.

 5 грудня – Міжнародний день волонтера. Це свято відзначається щорічно з 1985 року, коли Генеральна Асамблея ООН запропонувала урядам відзначати саме цей день, як день добровольця. Згідно статистичних даних, оприлюднених ООН, по всьому світові нараховується близько 140 мільйонів волонтерів, що допомагають на безоплатній основі всім людям, які цього потребують.

 Волонтери – це люди з добрими і чуйними серцями, які не проходять повз чужу біду, люди, які роблять свій внесок у захист України. Особливо важко переоцінити роль волонтерської діяльності в умовах, коли на нашу землю прийшла війна, епідемія.

Бажаємо всім волонтерам міцного здоров’я, добробуту, наснаги на добрі справи, родинного затишку та тепла, миру та благополуччя. Нехай кожен шляхетний вчинок одного волонтера спонукає до дії інших, а люди – віддячують вам добром і повагою.

Притча про доброту

Продавець стояв за прилавком магазину і розгублено подивився на вулицю. Одна маленька дівчина підійшла до магазину і буквально прилипла до вітрині. Коли вона побачила те, що шукала, її очі заблищали від радості ...

Вона зайшла в середину і попросила, щоб їй показали намисто з бірюзою.

- Це для моєї сестри. Ви можете гарно їх загорнути? - запитує дівчинка.

Господар з недовірою подивився на маленьку і запитав:

- А скільки у тебе грошей?

Дівчинка вихопила з кишені згорток, розгорнула його і висипала на прилавок кілька монет. З надією в голосі вона запитала:

- Цього досить?

Там було всього кілька дрібних монет. Дівчинка з гордістю продовжувала:

- Знаєте, я хочу зробити подарунок своїй старшій сестрі. З того часу, як померла наша мама, сестра піклується про нас, а на себе у неї не залишається часу. Сьогодні у неї день народження і я впевнена, що вона буде щасливою отримати таке намисто, воно дуже підходять до кольору її очей.

Чоловік взяв намисто, пройшов у глиб магазину, приніс футляр, поклав у нього бірюзу, обгорнув стрічкою і зав'язав бант.

- Тримай! - сказав він дівчинці. - І неси обережно!

Малеча вибігла і підстрибуючи від радості понеслась додому. По закінченні робочого дня, поріг того ж магазину переступила молода дівчина. Вона поклала на прилавок знайомий продавцеві футляр і окремо подарунковий папір і розв'язаний бант.

- Це намисто було придбано тут? Скільки воно коштує?

 - Вартість будь-якого товару в моєму магазині - це завжди конфіденційний договір між мною та клієнтом (сказав господар).

Дівчина заявила:

- Але у моєї сестри було тільки кілька монет. Намисто ж із справжньої бірюзи, чи не так? Воно повинно коштувати дуже дорого. Це нам не по кишені.

Чоловік  взяв футляр, з великою ніжністю і теплотою відновив упаковку, вручив її дівчині і сказав:

- Вона заплатила саму високу ціну ... Більше, ніж міг заплатити будь-який дорослий: вона віддала все, що мала.

Тишина заполонила маленький магазинчик, і дві сльози скотилися по лиці дівчини, що стискає в тремтячій руці невеликий згорток ...

 

 

 

"Ми є! Ми рівні!"

Міжнародний день людей з інвалідністю – Міжнародний день ООН, встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року, який відзначається щорічно 3 грудня.

Генеральна Асамблея закликала держави проводити подальшу інтеграцію осіб із інвалідністю в життя суспільства. Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.

Відзначаючи щороку 3 грудня Міжнародний день інвалідів, прогресивне людство засвідчує цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дадуть змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до інвалідів визначає ступінь цивілізованості суспільства.

Наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов’язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надала ряд пільг, конституційно гарантувала рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.

 

Давайте всі разом підтримаємо людей з інвалідністю хештегом #ми_є_ми_рівні

 

Відео про людей

Міжнародний день боротьби з рабством

2 грудня 1949 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми. Для України документ набрав чинності 15 лютого 1955 року.

 Рабство може здатися застарілим поняттям, адже в більшості колоній воно було скасовано ще в XIX столітті. Однак вважати, що рабство в сучасному світі повністю викоренено, буде помилкою. Існують сучасні форми рабства, такі як сексуальна експлуатація, торгівля людьми, продаж наречених, шлюби з примусу, ряд форм дитячої праці, насильницьке вербування дітей для використання у збройних конфліктах, передача вдів у спадок та боргова кабала.

 

Сучасний світ не є "оригінальним". Рабська праця використовується в будівництві та промисловості, риболовецькій галузі та сільському господарстві. Раби до цього часу використовуються зловмисниками в якості домашньої прислуги. Примусова праця приносить зловмисникам 150 мільярдів доларів на рік.

 За деякими оцінками, кількість людей, які перебувають у рабстві - 27 мільйонів чоловіків, жінок і дітей, позбавлених людських прав і гідності.. Це число більш ніж удвічі перевищує загальну кількість рабів, привезених з Африки у часи трансатлантичної работоргівлі.

 Завдання Міжнародного дня боротьби за скасування рабства — заохотити об'єднання зусиль урядів, громадянського суспільства та приватного сектора, спрямованих на викорінення всіх сучасних форм рабства.

 

За даними МВС, на сьогодні українці стали жертвами торгівлі людьми у 57 країнах світу.

 Торгівля людьми — явище глобальне. Воно сильно впливає на країни, що знаходяться в стані політичної та економічної трансформації або постконфліктного стресу, які в основному і є країнами походження для всесвітнього кримінального процесу торгівлі людьми. Людей, що живуть в скрутних умовах, привертає можливість поліпшення свого життя в багатших і розвиненіших країнах, а в той же самий час в країнах призначення зростає попит на низькооплачуваних робочих в нелегальних трудових секторах економіки, а також в легальних трудових секторах з низькою заробітною платнею.

Процеси скасування рабства без широкого міжнародного розголосу, схоже, мають тенденцію повертатися назад. Ця тема не повинна залишатися без уваги і Міжнародний день боротьби за скасування рабства - хороший привід провести об'єктивну самооцінку нинішнього стану людства.

 

Убережіть себе та своїх близьких, будьте проінформовані.

Відео "Життя на продаж"

"Дві маленькі дівчинки"

"Небезпеку видно не одразу"

Відеоролик із протидії торгівлі людьми

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

 Щороку 1 грудня відповідно до рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийнятими 1988 року відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом. З того часу минуло більше 30 років, але проблема боротьби з поширенням ВІЛ інфекції/СНІДу залишається досить актуальною для багатьох країн світу.

Метою Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом є підвищення обізнаності населення про ВІЛ-інфекцію/СНІД і демонстрація міжнародної солідарності перед загрозою пандемії. Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це ще одна можливість дізнатися про факти щодо поширеності ВІЛ-інфекції і втілити знання у практику. Якщо люди розуміють, як передається ВІЛ-інфекція, як їй можна запобігти та усвідомлюють сьогоднішню реальність життя з ВІЛ – вони можуть за допомогою цих знань дбати про власне здоров’я і здоров’я інших та толерантно ставитися до тих, хто живе з ВІЛ-інфекцією.

 

За оцінками програми Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ-інфекції/СНІД (ЮНЕЙДС) з початку епідемії ВІЛ-інфекції у світі інфікувалося вірусом імунодефіциту (ВІЛ) приблизно 78 млн. людей. Померло від захворювань, зумовлених СНІДом, більше 35 млн. осіб. ВІЛ-інфекція/СНІД стали потужними чинниками, що призводять до багатофакторного деструктивного впливу на соціальне та економічне життя суспільства. У найбільш уражених СНІДом регіонах відзначено зниження середньої очікуваної тривалості життя на 15-20 років. Для країн з негативним приростом населення масштабна епідемія ВІЛ-інфекції посилила існуючі демографічні проблеми.

 В Україні більш як половину нових випадків ВІЛ-інфікування виявляють на останній чи передостанній клінічних стадіях. Лише кожен другий ВІЛ-позитивний українець знає про свій статус. 

 

Світ намагається зупинити епідемію ВІЛ. Два роки тому на черговій сесії Генеральної асамблеї ООН країни-учасниці домовились робити усе, аби до 2030 року хвороба перестала поширюватися, а люди, які живуть із ВІЛ, не зазнавали дискримінації.

 

Україна також залучена у процес подолання епідемії ВІЛ-інфекції. На жаль, поки що наша країна залишається регіоном з високим рівнем поширення ВІЛ-інфекції. За оцінками Центру громадського здоров’я МОЗ України, станом на 2018 рік в Україні мешкає 244 тисячі людей з ВІЛ. Лише 40% з них отримують антиретровірусну терапію. 

Протягом десяти місяців минулого року в країні щодня реєстрували 48 випадків захворювання на ВІЛ-інфекцію, 24 — на СНІД та 8 випадків смерті від СНІДу.

 Майже половина оціночної кількості людей, які живуть з ВІЛ, не знають про свій ВІЛ-статус.

 Ті ж, хто дізнаються, — бояться. Лякаються хвороби. Самих себе. Сприйняття навколишніми й дискримінації.

 Не менше лякає ця тема і людей здорових. Такий страх здебільшого породжений незнанням. А незнання — найкращий друг поширення хвороби. Замкнене коло. Цим спецпроектом редакція The Ukrainians спільно із благодійною організацією «100 відсотків життя» прагне його розірвати.

 

Інформацію можна переглянути за посиланням - 

 

Усе про ВІЛ/СНІД

Всеукраїнська акція

 

Щорічно в Україні з 25 листопада до 10 грудня включно проводиться акція «16 днів проти насильства», яка з 1991 року підтримується міжнародною спільнотою. Акція в Україні розпочинається з Міжнародним днем боротьби з насильством щодо жінок.

Основними завданнями акції є:

• привернення уваги громадськості до актуальних для українського суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми, гендерного насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків;
• активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів, громадських організацій щодо викорінення домашнього насильства;
• проведення інформаційних кампаній з метою підвищення обізнаності населення України з питань попередження насильства в сім'ї, жорсткого поводження з дітьми, формування свідомості всіх верств населення  щодо нетерпимого ставлення до насильства;
• формування свідомості усіх верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства.

 Дати початку та завершення Кампанії вибрані не випадково. Вони створюють символічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.

 

16-денний період кампанії охоплює наступні важливі дати:

 

Офіційно цей день був оголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1999 році, але відзначатися він почав із 1981 року в пам’ять про трагічну загибель трьох сестер Мірабель, які були жорстоко вбиті під час диктатури домініканського правителя Рафаеля Трухільо в 1960 році.

 

Цьогоріч девіз кампанії «Розфарбуємо світ в помаранчевий колір: Покоління рівності виступає проти зґвалтувань». Головна мета кампанії – привернути увагу до чутливої теми гендерного насильства, а також об’єднати суспільство у боротьбі з ним.

 

Як повідомляє МОЗ України, в Європі приблизно 25% жінок страждають від фізичного або сексуального насилля. Особи, які зазнали насильства, частіше мають порушення психічного здоров’я (депресивні стани, схильність до суїциду), проблеми пов’язані з сексуальним та репродуктивним здоров’ям, схильність до алкоголізму.

МОН РЕКОМЕНДУЄ ПРОВЕСТИ УРОК ЩОДО ПИТАНЬ ПРОБЛЕМ У СІМ’Ї

лист Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН № 6/1379-20 від 17.11.20 року

“Любіть дітей обережно”.

 Прочитайте цей лист, якщо ви бажаєте своїм дітям щастя!

Кaжуть, що за всіма великими винахідниками та науковцями стоять великі жінки. Ми одразу ж думаємо про їхніх дружин. Проте, думаю, варто було б роздумати і про постать матері у цьому розумінні.

Чи ми усвідомлюємо, що слова та поведінка матері можуть виховати або генія, або зламану, зневірену і загубену людину? Так, саме слова мами можуть або підтримати, або зневірити, підвищити самоповагу чи зрівняти дитину (чи молоду людину) з непотребом. Цей лист – це скоріше крик болю за маленьких діток, і спрямований він до теперішніх і майбутніх мам. Він адресований усім матерям доброї волі, якщо можна так сказати.

Зв’язку, який з ласки Божої створений між мамою і дитиною, не може знищити ніщо і ніхто, окрім самої мами. Чому такий величезний кредит довіри, підтримки та віри у свою дитину часом залишається невикористаним? Чому ті, які для своїх дітей є цілим світом, згодом не дозволяють дивитися на нього по-своєму, своїми очима? Матусі, просто подумайте над тим, що ви тут прочитаєте.

Дай мені навчитися

Якщо не подобається мені, то й тобі не має, або це – щось погане, – думають часом матері про вподобання своїх дітей. Чому так важко зрозуміти, що не все повинно нам подобатись? Речі мають право бути просто іншими й подобатися комусь, нехай не мені, але вони – не погані, вони просто інші. Вище зазначений аргумент доволі часто чують молоді люди від своїх батьків. Дозвольте не погодитись. Матері, дайте своїй дитині можливість розвинути свій смак і своє бачення речей. Так, щось може вам не подобатись, але наша особиста думка не може бути «істиною в останній інстанції». Не кажіть на щось «погане», якщо воно просто вам не до смаку. Ваші діти мають інші очі, голову і серце, вони не є вашою копією і ніколи нею не будуть. Просто подумайте про це…

Щодо маленьких діток, дорогі матері, теперішні і майбутні, дайте їм можливість і час вирішувати справу по-своєму. Навіть якщо ви спочатку не все розумієте, зачекайте до кінця, а не давайте готове своє вирішення проблеми. Дайте своїм дітям волю подивитись, проаналізувати, вони не прагнуть готових відповідей, вони хочуть самі досягти цього, для них цінно здобути думку, яка сама з’явилась у їхній голівці.

Я прошу у вас волі для дітей і їхнього розвитку. Любіть своїх дітей обережно.

Повір у мене

Саме ці слова іноді хочеться кричати за наших маленьких розумничків. Досить часто стається так, що матері самі вбивають у своїх дітях бажання щось робити. Як? А дуже просто, для цього достатньо лише однієї фрази – «ти не зможеш!» чи «ти не знаєш як!», або ще «ти не вмієш!». А чи задумувались ви над тим що, дитина для того і робить, щоб навчитись, пізнати і знайти. Матусі, не кажіть «не знаєш, не вмієш, не зможеш», скажіть «давай я тобі допоможу, давай разом подумаємо як це зробити». Дозвольте своїй дитині відкривати Америку щодня. І навіть, якщо ви заздалегідь бачите, що справа не увінчається успіхом, дозвольте спробувати, навіть якщо ваша дитина робить щось не так, нехай доведе справу до кінця. І нехай коли дитина зазнає якоїсь невдачі або труднощів, то ви будете поряд, щоб потішити і розрадити, підтримати ваше дитя, а не сказати вбивче «Я ж тобі казала».

Здається мені і кажу вам з власного досвіду, що діти все одно зроблять те, що хочуть, просто ви про це знати не будете. Але тільки подумайте, ви не зможете порадіти їхнім досягненням через свою невіру у них. Тому не дивуйтеся, коли ваші вже дорослі діти чи можливо підлітки, роблять щось без вашого відома, просто ви самі колись цьому, можливо, посприяли.

Це просто стане причиною того, що ваша дитина, якщо їй вистачить духу, буде робити те, що захоче, але вже потайки від вас, бо ви в неї не вірите. Вона ж – дослідник, пізнає свої можливості.

Є ще інший варіант – ваша малеча стане особистістю без прагнення до нового, невпевненою. Ви будете дивуватися, а може злитися – чому так? Можливо, скажете, що це – така доля, або природа. І рідко хто знайде в цьому свою провину, бо саме ви були першою найціннішою і найавторитетнішою людиною, яка сказала, що ваша дитина – нездара.

Оціни те, що я роблю

Думаю, що цей лист може посприяти налагодженню стосунків батьків і дітей також у вже дорослому віці. Дуже часто матері не мають можливості чи часу оцінити те, що зробила їхня малеча, або ж просто не розуміють грандіозності і важливості того, що відбулося. Працюючи з дітьми, можна багато-чого навчитися як від самих дітей, так і від їхніх батьків. Прикладів безліч: 4-х річний хлопчик сам одягнув шапочку, коли збирався додому. Так, він одягнув її задом-наперед, так, не тим боком, можливо не акуратно, але він зробив це Сам. Варто лише побачити ту радість і гордість за себе в очах того хлопчика. Потім приходить бабуся і що вона каже? «Ти – позорище, що ти зробив з шапкою?». Уявіть собі лише те пригнічення і біль, які були в очах тієї маленької людини. А треба було лише так мало сказати: «Ти – моя радість, сам одягнув шапочку, але знаєш, гарніше буде, якщо ми цей рубець пересунемо назад, давай спробуємо», і світ був би сповнений любові і порозуміння. А так… велика перемога перетворилася на болючу і незаслужену поразку.

Коли ваша дитина щось робить, проявіть хоч трошки зацікавленості, хоч дві хвилинки – підійдіть, розпитайте, навіть коли нічогісько не розумієте, що там намальовано, скажіть, що це дивно чи зауважте, що цікаво. Але не варто казати, що щось погане чи негарне. Це ж витвір, над яким працювали! Хочете, порадьте кольори – станьте співучасником хоч на дві секунди. Цього мене навчила маленька дівчинка Діанка, коли їй було 3 рочки. Ми прийшли до них в гості. Ця малеча показала малюнок, на якому я бачила лише якісь безладні лінії. Я запитала у автора що це, і вона без найменшого вагання розказала, що це – хробачок і небо.

Пам’ятайте, бачення світу вашою дитиною і ваше можуть відрізнятися, дитина – це не ваша копія.

Виховуй, але не принижуй

Думаю, всім доводилося бачити картину, коли мама на всю вулицю або майданчик кричить на свою дитину. Вона виховує. А що відчуває дитина в цей час, коли її виставляють на публічний осуд, де вона є в ролі злочинця, а мама стає суддею і катом? Так, любов має бути об’єктивна і твереза. Але дітей потрібно виховувати не привселюдно, а звернути увагу тихенько. Це справа лише вас двох, до чого тут ще двадцять людей? Просто у таких ситуаціях ви не дієте як любляча мама, але як нерозумна. А коли хочете покарати дитину, то поясніть їй чому і за що, бо те, що видається очевидним для вас, може бути зовсім незрозумілим вашій дитині.

Матусі, просто подумайте над усім сказаним у цьому листі й любіть своїх дітей.

Автор Ірина Добруцька

Джерело:https://zatyshok.net.ua/10722/?fbclid=IwAR2AWcaSYM3Phqwr8hgWtm_-Zjeqf0XUOCkrT2wAo8gUlz4qQyV3d0NXkYk