Цінності нашого життя!

Мета: визначити цінність людського життя через призму неповторності кожної людини.

Завдання: розкрити філософський зміст поняття «життя»; визначити, у чому полягає цінність людського життя.

Ключові слова: життя, цінність.

Матеріали та обладнання: фліп-чарт, великі аркуші паперу, фломастери, маркери, аркуші формату А-4.

ПЛАН

1.                Вступне слово педагога (3 хв.).

2.                Притча «Життя – найцінніший скарб» (7 хв.).

3.                Мозковий штурм «Життя – це…» (8 хв.).

4.                Інформаційне повідомлення «Суттєві особливості людського життя»        (5 хв.).

5.                Вправа «Колесо мого життя» (20 хв.).

6.                Підбиття підсумків (2 хв.).

ХІД ЗАНЯТТЯ

Вступне слово педагога (3 хв.).

У кожного з нас життя лише одне, й кожен крок на цьому шляху – неповторний. Кожен новий день по-своєму унікальний, тому було б зовсім неправильно вважати, що є дні, якими можна не дорожити. Іноді ми вважаємо, що якесь справжнє життя ще попереду, а зараз – це тільки своєрідна прелюдія до нього. Якщо життя кожної людини по-своєму неповторне, то воно й по-своєму цікаве, незвичайне, безцінне. І потрібно замислитися про цінність життя, коли воно все ще попереду, щоб оцінити по-справжньому те, що ми маємо, й більш дбайливо ставитися до цього безцінного скарбу.

Притча «Життя – найцінніший скарб» (7 хв.)

В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайтеся ними, примножуйте та пам’ятайте мою настанову: найвища цінність – це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як най-дорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшлися своїми дорогами.

Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побудувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя – батькові ж обіцяв.

Молодший син часто обходив свої землі. Одного разу він побачив велике скупчення людей, що зібралися воювати між собою. Він запитав у них: «Чому ви вирішуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи й не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому не домовитись»? Війна закінчилася, навіть не розпочавшись, а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.

Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива картина. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?», – запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повноводна ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання. Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час налітав буревій, родючі землі перетворилися на пустир. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватися на пустелю, в якій неможливо жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!» – вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насад-жувати дерева, пізніше туди повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку, переповнену рибою.

Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей.

З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості.

Докотилася звістка про долю синів до батька. «Лише один з моїх синочків правильно зрозумів мою настанову», – із жалем промовив він.

А люди й досі в тих землях пам’ятають про життя одного із синів, ще й своїм дітям переказують, а про життя іншого й згадки не залишилося.

Педагог розповідає притчу про цінність людського життя і обговорює її з учасниками тематичного заняття (див. Інформаційні матеріали для педагога).

Запитання для обговорення:

Як ви вважаєте, чиє життя можна назвати найціннішим скарбом? Чому? Яку цінність має життя старшого сина? Чому?

Чому важливо берегти своє життя?

Людина має прожити своє життя з користю для себе та інших. А тому, перш ніж ризикувати, варто подумати, чи виправданий такий ризик. Наражатися на небезпеку не потрібно, якщо є можливість її уникнути. Адже в такому випадку можна не встигнути зробити те, що планувалося.

Мозковий штурм «Життя – це…» (7 хв.)

Педагог пропонує учням дати визначення поняття «життя» через призму власних асоціацій з цим словом. Усі без винятку варіанти записуються на окремому аркуші паперу чи дошці.

Інформаційне повідомлення «Суттєві особливості людського життя» (5 хв.)

XX століття з разючою очевидністю виявило хиткість, вразливість людського існування, і тому поняття «життя» посіло центральне місце, перетворилось на вихідний пункт усієї дійсності та всіх світоглядних міркувань і оцінок – філософських, психологічних, моральних, художніх. Вічні питання людини – де я? що я є? навіщо я? – постали з новою силою. Але сучасну людину, на відміну від людини часів Іммануїла Канта, цікавлять вже не тільки питання що я можу знати? що я повинен робити? на що я можу сподіватись?.. Таким чином, можна сказати, що гамлетівське запитання «Бути чи не бути?» трансформувалось у роздуми, як бути та яким бути, як прожити своє життя, якими цінностями його виміряти. Для того, щоб знайти правильні відповіді на ці питання, слід з’ясувати суттєві особливості людського життя, які визначають певні орієнтири життєтворчості, висувають певні вимоги, обмеження щодо стратегії будування життя. Перша найістотніша особливість людського життя – суспільного та індивідуального – полягає в тому, що воно розгортається у соціокультурному середовищі. Людському життю внутрішньо властива потреба в орієнтації, так само як, наприклад, мореплавець не може обійтись без засобів орієнтації у просторі та часі, так і людина, свідомо чи несвідомо, спирається на певні орієнтири, реалізуючи властиву їй свободу вибору. Як мореплавець не може орієнтуватись по зорях, які падають, так і людина не може спиратись на певні орієнтири, якщо останні не мають відповідного підґрунтя. Вона намагається визначити межу дозволеного чи недозволеного, можливого чи не можливого, бажаного чи не-бажаного. Справді, спираючись на зовнішні авторитети, людина не може набути справжньої свободи й завжди ризикує «впасти», якщо керуючий нею авторитет буде зруйнований. Тому людина сама мусить стати для себе авторитетом. Але не таким, який дозволяє будь-яке свавілля, а таким, який зростає на внутрішній автономії – як взаємозв’язку внутрішньої незалежності та самозаконності. В людському житті немає нічого раз і назавжди гарантованого. З моменту народження людина напевне має лиш одне – можливість стати людиною. Людина – це безперервне зусилля бути самою собою, тобто вона вільна в тому, бути їй людиною чи ні, якою та як нею бути. Так само і життя людини – це безперервне зусилля залишатись живою, зусилля, спрямоване на те, щоб не перетворитись на порожню оболонку, на «зомбі», дії якого запрограмовані кимось іншим. Цю особливість людського життя грузинський філософ Міраб Мамардашвілі називає «гордовитим надбанням буття». Отже, людське життя під кутом зору його проблематичності постає як активно творчий процес, спрямований на відкриття унікального, неповторного в собі та реалізацію цього у власному житті, що потребує безперервних особистих зусиль.

Своєрідним логічним продовженням попереднього виду діяльності є коротка інформація про зміст поняття «життя» як філософської, психологічної та моральної категорії. У процесі інформування педагог на окремому аркуші паперу дає визначення поняття життя:

Життя – це внутрішньо суперечливий процес, який вимагає від особистості вміння володіти собою і обставинами (див. Інформаційні матеріали для педагога).

Вправа «Колесо мого життя» (20 хв.).

Педагог пропонує учням визначити, до чого подібне наше життя (коло). Які сфери життя людини можна визначити на цьому колі?

Далі педагог знайомить учнів із поглядом на життя канадських аборигенів. Саме вони вважали, що наше життя нагадує колесо. Воно рухається туди, куди рухаємось ми, воно таке, яким ми бачимо його. А от чи завжди воно подібне до справжнього колеса?

Педагог каже: «Намалюйте велике коло на аркуші паперу (або дошці). Намалюйте маленьке коло у центрі й позначте його як “центр”. Намалюйте 8 спиць від центру до великого кола, кожна з яких прямо протилежна іншій. Позначте кожну спицю таким чином: духовна; інтелектуальна; емоційна; фізична; соціальна; професійна; екологічна; психологічна.

Кінець та початок спиці позначте так, щоб біля центра кола були зібрані назви, що вказують на “-”, а на відстані від нього – на “+”: духовна (неактивний – активний); інтелектуальна (самовдоволений – допитливий); емоційна (нестійкий – стійкий); фізична (нездоровий – здоровий); соціальна (самотній – несамотній); професійна (незадоволений – задоволений); екологічна (небережливий – бережливий); психологічна (неадаптивний – адаптивний).

Кожна зі спиць утримує колесо у рівновазі. І кожна вимагає нашої уваги. Нам необхідно розвивати наші “спиці” рівномірно для того, щоб прожити життя гармонійно».

Завдання: створити власне колесо життя шляхом визначення своєї успішності у всіх сферах.

Запитання для обговорення:

У якій сфері життя ви відчуваєте себе найкраще?

Що відчуваєте ви стосовно результату вашої роботи?

Що слід, на вашу думку, покращити? Де?

Що необхідно змінити? Де?

Підбиття підсумків (3 хв.).

Педагог зауважує, що людина творить своє життя у різних жанрах – від трагічного і драматичного до мелодраматичного чи фарсового. Вона може творити своє життя, за висловом Ліни Костенко, у «діапазоні мети та метушні». Лише людина визначає, що для неї означає жити: відмовитися від чогось, відчути живу причетність до світу; знайти своє, унікальне і неповторне місце в житті; віддавати, а не брати.