Міжнародний день щастя

Пару роки тому з'явилося одне з найоригінальніших і водночас незвичних свят – Міжнародний день щастя. Традиційно його відзначають саме 20 березня.

Основна мета – нагадати всім, що варто радіти життю і бути вдячним за всі подарунки долі, навіть якщо іноді вона підкидає не надто приємні сюрпризи.

Хоч сьогодні в Україні й оголошено карантин, та не варто панікувати,й думати про погане, а потрібно жити далі, знаходити більше позитиву і бути щасливими. Тому вітаю вас з днем щастя! 

Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію про День щастя 28 червня 2012 року. Таким чином в організації підтримали ідею того, що прагнення до щастя є найважливішим бажанням кожної людини на Землі, і урядам слід пам'ятати, що щасливі громадяни – важливий показник добробуту нації. За введення Дня щастя виступили всі 193 держави-члена ООН. Відзначати День щастя вирішили у день весняного рівнодення, оскільки це традиційний символ приходу весни, знайомий всьому людству. 

Щастя для більшості людей є дуже відносним поняттям, і у кожного воно своє: в усмішці дитини, у своєму здоров’ї, здоров’ї близької людини, в матеріальному достатку... Можна перераховувати безліч радісних моментів, але в кожного свій індивідуальний рецепт щастя. Те, що приносить радість одному, може викликати зовсім інші відчуття в іншої людини. Але всі люди точно однакові в тому, що прагнуть бути щасливими!

Як спілкуватись у час війни

 

Війна по різному вплинула на кожну людину. Природньо, що можуть виникати проблеми в спілкуванні, особливо з тими, чий досвід відрізняється від вашого, з тими, хто пережив щось, не до кінця вам зрозуміле, що лякає, про що чуєш, але не до кінця віриш у те, що такі події можливі.

 Спілкування з оточуючими під час війни вимагає від нас більшої чутливості й обережності, ніж у мирний час. Особливо це актуально, коли контактуєш із тими, хто перебував у зоні активних бойових дій (військові, цивільні). Тому варто знати деякі особливості спілкування та враховувати їх під час взаємодії з ними, щоб не провокувати негативні переживання. 

1. Пам’ятайте, що перед вами людина, яка має сили, ресурси, знання й уміння, що дають їй змогу виживати. Тобто вона є «здатною» діяти - може сама вирішувати життєві питання, визначати майбутній рух, ухвалювати рішення й нести за них відповідальність. Не забирайте в неї здатність бути суб’єктом власного життя.

 2. Не робіть вибір за іншого.

 Якщо людина пережила ситуацію, в якій була безпорадною, то можливість обирати з альтернатив повертає відчуття контролю. Якщо вирішили щось змінювати в планах, оточенні тощо — спочатку отримайте згоду. Людина має бути активним учасником свого життя.

 3. Поважайте кордони людини.

 Вона має право робити те, що вважає за потрібне, мати інші орієнтири та цінності, власне бачення ситуації. Намагання «допомогти» може сприйматись як насильство. Варто запитати, чи потрібна людині допомога, а вже потім діяти. Якщо вам дуже хочеться обійняти — не варто торкатися чужого тіла без дозволу, бо це ваше бажання і воно може не збігатися з потребою іншої людини.

 4. Перебування в зоні бойових дій може сильно впливати на людину, змінюючи звичні нам поведінкові прояви. Не варто їх інтерпретувати самостійно — ми не можемо знати всі обставини життя іншого. Краще запитати прямо й пояснити, що саме турбує людину.

 5. Не жалійте, а співпереживайте.

 Жалість позбавляє іншого суб’єктності, сили. Зазвичай дорослому ми співчуваємо, співпереживаємо. Не варто говорити про те, що ми розуміємо емоції того, хто пережив жахливий досвід. Ми не знаємо, як це було, нас не було поруч. Але історія людини викликає в нас почуття, й ми можемо їх озвучувати.

 6. Турбуючись про людину, непогано створити умови для переживання нею позитивних емоцій. Однак не вимагайте від іншого, щоб він відчував ту емоцію, яку ви очікуєте, був радісним і щасливим. Людина, яка пережила страшні події, має право відчувати лють, сум, горювати й усвідомлювати те, що з нею відбувається.

 7. Не знецінюйте її емоції, порівнюючи з іншими — кожен переживає власні стани, й кожному потрібен свій час, аби пройти цей процес.

 8. Дуже важливо вміти витримувати емоції іншого. Якщо людині, котра повернулась із зони бойових дій, необхідно висловити переживання, розповісти власну історію — добре буде надати їй таку можливість. Озвучування словами того, що вона пережила, сприяє загоєнню душевних ран. Однак про емоції ми можемо не лише говорити — ми можемо про них мовчати. Якщо людина замовкає, просто побудьте з нею поруч. Не обов’язково щось говорити. Це буває непросто — для цього потрібно бути емоційно стабільним, ставати опорою самому собі.

Субкультура ПВК "Редан" в Україні: хто вони такі і що робити батькам

 
Українці стурбовані появою нової субкультури ПВК "Редан" серед підлітків.

Українці, і особливо батьки підлітків, турбуються через появу в Україні нової молодіжної субкультури ПВК "Редан". Представники цієї субкультури збираються в групи з десятків людей і влаштовують масові бійки. Зібрання агресивної молоді вже помітили у Харкові, Києві, Львові, Тернополі та інших обласних центрах. Поліцейські вважають, що субкультура прийшла до нас з росії.

 Що таке ПВК "Редан"

ПВК "Редан" - це агресивна молодіжна субкультура, яка займається масовими бійками. Рух зародився в росії, де підлітки влаштовували заворушення в торгових центрах. За повідомленнями російських ЗМІ, 24-25 лютого було затримано близько 300 неповнолітніх. А 27 лютого рух вперше помітили в Україні.

Голова управління Нацполіції Харківської області Володимир Тимошко показав, як у телеграмі поширювалися повідомлення із закликом брати участь у "сходках" ПВК "Редан" у Києві. Поліція підозрює, що повідомлення могли розсилатися з росії, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні.

Субкультура швидше за все натхненна популярним японським підлітковим Аніме Hunter x Hunter, де було бандитське угруповання "Редан".

Члени угруповання носять чорний одяг із зображенням павуків і використовують специфічний сленг. Вони називають себе "павучками" і виступають проти футбольних фанатів, мігрантів і темношкірих. Члени ПВК "Редан" збираються у великі групи і влаштовують масові бійки з національними меншинами або представниками інших субкультур.

Чи потрібно батькам турбуватися через ПВК"Редан"

ПВК "Редан" - далеко не перша і не єдина субкультура, яка займається бійками і хуліганством. Подібні рухи завжди були і завжди будуть серед підлітків з не дуже благополучних сімей. Наприклад, можна згадати такі субкультури, як "оффники" або "стрейт едж".

Батькам важливо пам'ятати, що поширення таких субкультур - це не причина, а наслідок психологічних і сімейних проблем у підлітків. Дитина з сім'ї, де її поважають і вислуховують, навряд чи зацікавиться таким агресивним рухом.

Якщо підліток зацікавився ПВК "Редан" - це привід відверто поговорити з ним і разом відвідати дитячого психолога. Підліток повинен відчувати, що ви його підтримка, а не ворог.

Також батькам не варто бити тривогу, якщо підліток дивиться аніме. Аніме саме по собі не робить дитину агресивною і неслухняною, якщо у неї немає сімейних проблем. Це всього лише вид мистецтва, який дивляться мільйони людей по всьому світу.

Батькам і правоохоронним органам безумовно потрібно спостерігати за рухом ПВК "Редан". Але і піддаватися суспільній паніці не потрібно. Просто любіть своїх дітей і вибудовуйте довірчі відносини з ними.

“Будьте уважними з вашими дітьми, підтримуйте з ними постійний зв’язок, допомагайте їм розібратися в тому, що відбувається, де добро, а де зло. Війна йде не тільки на полі бою. Ворог хоче знищити нашу країну і використовує наших з вами дітей задля досягнення своїх кровожерливих цілей. Тільки разом ми зможемо це зупинити”.

Відео

Джерело