День солідарності з дітьми вулиці

Тема: «Діти вулиць» - безпритульність в українському суспільстві та її профілактика.

Мета:- познайомити з поняттям «діти вулиць»;
- детально розповісти про причини потрапляння дітей на вулиці;- розповісти про організації, які захищають дитячі права;- навести статистичні дані безпритульних дітей в Україні;- навести соціально-економічні умови появи "дітей вулиці":- зміцнення морального та фізичного здоров’я школярів;- привернення уваги учнівської молоді до власного та сімейного благополуччя;

Обладнання:  проектор та відеоматеріали.

Очікувані результати:

-                 учні активно дискутуватимуть з даної теми;

-                основна маса дізнається відповіді на запитання, які до цього здавалися закритими;

-                переглядаючи відео матеріали, учні почнуть цінувати те, що мають, та у скрутну хвилину згадають, про всю небезпеку вулиць.

-                не будуть жебракувати;

-                не втікатимуть з дому;

-                будуть прислухатися до думки старших;

-                цінуватимуть родинний затишок та піклування.

Хід заняття:

Стан бездоглядності та безпритульності в українському суспільстві. Причини появи соціального явища "діти вулиці". Соціально-правові основи захисту осіб, що потребують, соціально-педагогічної допомоги – це «діти вулиць».

"Діти вулиці", їх шлях на вулицю

Державна система соціального захисту, яка трансформується в нових умовах, поки що є не настільки гнучкою, щоб своєчасно і адекватно реагувати на існуючі негативні соціальні прояви. Незахищеною категорією у будь-якій країні є діти, члени сім’ї, що потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем.

Більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки п'ють, або перебувають у місцях позбавлення волі. Діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в оточені інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.

За останніх 10 - 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. З’явилася нова категорія дітей, яких звично називають "діти вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.

У Законі України "Про охорону дитинства" (2001 р.) визначені поняття "безпритульна дитина", "дитина-сирота".

В Україні спостерігається катастрофічне збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт позбавлених батьківської опіки, лише близько 7% - біологічні, тобто реально не мають батьків. Решта - діти, котрі стали сиротами при живих батьках. Частина таких дітей іде жити на "вулицю", і вулиця стає для них домівкою.

Саме тому постала необхідність надання соціальної допомоги цим дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості та доцільності) до рідної сім’ї, знайти інше постійне місце проживання (інтернат, опіку прийомну сім’ю), розпочати повноцінне самостійне життя.

У 90-х роках для вирішення даної проблеми в Україні була система державних і недержавних притулків. Однак, більшість із них є закладами закритого типу, куди діти підліткового віку добровільно звертаються.

За визначенням ЮНІСЕФ, "діти вулиці" - це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно функціонують два поняття: "діти, які працюють на вулиці" і "діти, які живуть на вулиці разом зі своєю сім’єю".

За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй до "дітей вулиці" належать:

- діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

- діти, які підтримують контакт з сім’єю, але через перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці (бездоглядні діти);

- діти - вихованці будинків інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).

Збільшення кількості "дітей вулиці", в першу чергу, зумовлене динамікою сімейного життя. Як зазначалось у доповіді ЮНІСЕФ Незалежної комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році: "Дитина потрапляє на вулицю через те, що її сім’я переживає кризу, і якщо ще не розпалася, то перебуває на межі розпаду".

Результати досліджень Державного інституту проблем сім’ї та молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 році показали, що до "дітей вулиці" в Україні слід віднести наступні групи неповнолітніх:

- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;

- бездоглядні діти - діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частина дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

- діти-втікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких не влаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;

- діти-втікачі із зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;

- діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці;

- діти, позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів;

- діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії дітей, тому "дітей вулиці" розглядають як неструктурований об’єкт: до нього належать діти, які залишилися без батьківської опіки й визначеного проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки; мають дім і сім’ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних категорій дітей існує і різна мотивація виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення суті поняття "діти вулиці":

1). головною ознакою, за якою дитину можна віднести до "дітей вулиці" є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2). "діти вулиці" - діти, які офіційно не визначені позбавленими батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки з певних причин не займались належним їх вихованням.

Поняття "діти вулиці" об’єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей. Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень визначення основних характеристик "дітей вулиці", з’ясування їх стилю життя й потреб:

- більшість "дітей вулиці" - діти підліткового віку;

- хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

- більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

- надто часто "діти вулиці" проживають у нетипових для України сім’ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

- серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди, які мають постійну роботу;

- значна частина "дітей вулиці" мають проблеми з найближчими родичами;

- значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до такого статусу має низьке матеріальне становище сім’ї;

- значна частина "дітей вулиці" заробляють гроші самостійно, причому дуже часто "робота" дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіжка, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;

- "діти вулиці" часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровесників і дорослих на вулиці та вдома;

- діти нерегулярно харчуються, часто голодують;

- "діти вулиці" вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, палять цигарки.

Причини появи соціального явища "діти вулиці"

Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема "дітей вулиці" з’явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді навіть важко пояснити, що спонукає дитину залишити родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, сьогодні можна стверджувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють зрозуміти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний спосіб життя.

Як відзначають у матеріалах ЮНІСЕФ, феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального й економічного неблагополуччя в країні, а потім і в сім’ї.

1. Соціально-економічні умови появи "дітей вулиці":

- погіршення матеріального становища значної частини населення України;

- збільшення незайнятих дітей та підлітків;

- економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення до жебракування, крадіжок, махінацій);

- послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання дітей;

- загострення розбіжностей і конфліктів між батьками та дітьми;

- ослаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього проживання і навчання;

- негативні тенденції у засобах ЗМІ, пропаганда насилля і легкого життя.

2. Відмежування дітей від сім’ї:

- безробіття обох чи одного з батьків;

- відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого "човникового бізнесу";

- відсутність постійного житла;

- розлучення батьків;

- асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків;

- примус дітей дорослими членами родини до жебракування;

- злочинні дії батьків;

- різноманітні форми насилля, спрямованих і на дітей;

- раннє або позашлюбне материнство;

- неповна родина;

- новостворені родини.

Соціально-правові основи захисту дітей, що потребують, соціально-педагогічної допомоги:

Міжнародна декларація по забезпеченню виживання, захисту розвитку дітей, яка прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, що відбувалася в Організації Об’єднаних Націй у м. Н. Йорку 30 вересня 1990 року, проголошує пріоритетність проблем дитини у суспільстві. Таке рішення представників усього світу - керівників 190 держав, у тому числі й України, зобов’язало: "Полегшити скрутний стан мільйонних дітей, які проживають в особливо важких умовах, таких, як сироти та бездоглядні діти, діти робітників-мігрантів і жертви стихійних лих та катастроф, викликаних діяльністю людини, діти-інваліди та діти-інваліди й діти, які піддалися жорстокому поводженню, що проживають в несприятливих соціальних умовах і підлягають експлуатації".

Конвенція про права дитини, яка прийнята та відкрита для підписання й ратифікації резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН листопада 1989 року, в Україні набрала чинності 27 вересня 1991 року логічно і адекватно розвиває ці положення. Базуючись на ідеї першочерговості загальнолюдських цінностей, всебічного розвитку особистості, Конвенція визнає пріоритет інтересів дитини в суспільстві, наголошує на неприпустимості її дискримінації, будь-яких ознак чи мотивів і, насамперед, на необхідності піклування державою і суспільством, а також особливої турботи про соціально незахищених дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників.

У цьому документі акцентується увага на тому, що дитина, тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, не повинна залишитися у такому оточенні, має право на особливий захист та допомогу з боку держави (ст. 20).

Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини, її основних вимог у національному законодавстві України зумовило посилення уваги громадянськості до дітей, які тимчасово або постійно позбавлені сімейного оточення.

Сьогодні у нашій державі законодавче вирішення захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, базується на положеннях ст. 52 Конституції України: "Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, покладається на державу".

Базові положення щодо влаштування дітей, котрі з певних причин можуть виховуватися у власній родині (смерті батьків, позбавлення батьківських прав чи засудження батьків, асоціальні умови виховання в рідній родині і т. д.), викладені у Сімейному кодексі України.

Законодавчим документом, що містить основні положення щодо захисту прав дітей, є Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. Законом визначення основні положення щодо створення і забезпечення оптимальних умов для розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Зокрема, безпритульні діти влаштовуються тимчасово до притулків для неповнолітніх, у яких створюються умови для соціальної адаптації, ведеться підготовка до повернення у рідні сім’ї або до передачі під опіку (піклування). Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування у родинах опікунів (піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім’ях покладається на органи опіки й піклування чи інші спеціально уповноважені органи.

На подолання негативних явищ, зокрема попередження дитячої бездоглядності та безпритульності, профілактики правопорушень серед дітей, спрямовані Укази Президента України "Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей, їхньої соціальної реабілітації в суспільстві" від 18 березня 1998 року і "Про додаткові заходи дитячій бездоглядності" від 28 січня 2000 року.

З метою забезпечити тимчасове влаштування безпритульних дітей, а також визначення їхнього статусу і подальшого місця проживання, службами у справах неповнолітніх створюються притулки для неповнолітніх, діяльність яких регулюються Постановою Кабінету Міністрів України "Про Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх" від 9 червня 1997 р.

Аналіз документів про роботу окремих міністерств і відомств із даною категорією молоді, і "дітей вулиці", дозволив вичленити окремі аспекти діяльності державних структур щодо соціальної допомоги підліткам.

Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерства освіти і науки України виконує певні функції щодо профілактики бездоглядності:

виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків та їх розміщення у навчально-виховних закладах;

здійснення контролю за відвідуванням такими дітьми навчально-виховних, загальноосвітніх закладів.

Міністерство освіти і науки розробило систему інформування потенційних усиновителів, опікунів і піклувальників. Крім того, Міністерство постійно працює над механізмом повернення дітей шкільного віку до навчання, які з різних причин покинули школу.

Міністерство охорони здоров’я України в основному надає медичну допомогу дітям, в тому числі "дітям вулиці". Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличного середовища правозахисними органами. Перш, ніж потрапити до навчального закладу, вони направляються у стаціонарні відділення лікарень для повного медичного обстеження, де, при потребі, отримують необхідну медичну допомогу.

Державний комітет у справах сім’ї та молоді:

- виявляє можливості та створює умови для альтернативних форм сімейної опіки: дитячих будинків сімейного типу;

- здійснює профілактичні заходи щодо безпритульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;

- розробляє документи, що складають основу Концепцій, законів.

Державний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді взяв на себе функцію координатора роботи обласних, міських та районних центрів служб для сім’ї, дітей та молоді щодо надання юридичної, психологічної і соціальної допомоги "дітям вулиці". Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з "дітьми вулиці", дітьми-сиротами, "Телефону довіри", консультативних пунктів.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх, Міністерство внутрішніх справ України. Районними відділеннями кримінальної у справах неповнолітніх проводиться практична робота з "дітьми вулиці". Зокрема, це:

- пошук і повернення до постійного місця проживання неповнолітніх, які залишили сім’ю (у випадку можливості повернення туди);

- виявлення дорослих осіб, які "втягують" неповнолітніх у злочинні дії, проституцію, наркоманію, пияцтво, жебрацтво;

- притягнення до відповідальності батьків за невиконання своєї соціально-виховної функції стосовно дітей.

Служба у справах неповнолітніх основним своїм завданням щодо захисту прав неповнолітніх бачить налагодження діяльності між міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодо профілактики бездоглядності серед дітей та підлітків.

Перегляд відео фрагментів з життя «дітей вулиць».

Рекомендації для учнів:

 1.            Уникати конфліктних ситуацій у колі власної родини.

2.            Йти на компроміс із старшими, прислуховуючись до думки людей, які не байдужі.

3.            Намагатися не встрявати у конфлікти батьків.

4.            Не жебракувати!!!

5.            Відганяти думки, що на вулиці життя набагато краще та легше, бо це далеко не так.

6.            Вміти знайти оптимальний вихід з будь-якої ситуації.

7.            Коли вам погано, обов’язково є люди, яким ви не байдужі, які хочуть допомогти.

8.            Навчіться слухати!!!

9.            У разі необхідності користуйтесь телефонами довіри та приватним спілкуванням з шкільним психологом та класним керівником.

10.       Ви - завжди дуже потрібні, пам’ятайте це!!!

Всесвітній день «Дякую»

Найввічливіший день у році – 11 січня. Цього дня відмічається всесвітній день „спасибі”.

Ми чудово розуміємо значення гарних манер, їх необхідність у повсякденному житті, але найчастіше ми висловлюємо подяку ніби мимохідь, не замислюючись про її значення. А між тим слова подяки мають дивовижні властивості, але вимовляти їх не можна, коли людина знаходиться у роздратованому стані. Психологи вважають, що слова вдячності – це знаки уваги, вони є усними „погладжуваннями” і здатні зігріти своїм теплом.

Ми кожного дня говоримо один одному „дякую”, тому важливо пам’ятати, що справжня вдячність – це лише та, що йде від чистого серця.

Тренінг «Ми проти насильства»

Мій улюблений світ — без насильства,

Без жорстокості, болю і зла,

Де народом заспівана пісня

Містить тільки хороші слова…

І. Супрун

Основні завдання нашого тренінгу: усвідомити факти насильства щодо себе та інших, нейтралізувати думку «таке тільки в мене трапилось», навчити учасників говорити про насильство. Також обов’язковим є повідомлення наприкінці заняття адрес і телефонів, за якими слід звертатись по допомогу.

Мета: формувати в молодіжному середовищі позитивний імідж здорової людини, діагностувати форми насильства та виявляти дітей, які перебувають у несприятливих умовах, в екстремальній ситуації, ознайомити з різними видами насильства.

Вік: 11-12 років.

Час: 90 хв. (2 уроки).

Матеріали: 4-5 аркушів ватману; бейджики; журнали, з яких можна вирізати картинки, аркуш паперу формату А4 на кожного, клей, ножиці, маркери.

Вправа «Моє ім’я»

Назвіть своє ім’я, особливості вашої поведінки чи зовнішності, які починаються з тієї самої літери, що й ваше ім’я.

Правила

Група формулює правила, за якими планує працювати. Якщо учасники не вказують якогось із основних правил, ведучий/тренер називає його сам.

Очікування

Запис та озвучення очікувань учасників від тренінгу.

Гра «Поміняйтесь місцями»

Вправа на розігрів групи, активізацію.

Ведучий пропонує якомога швидше помінятись місцями (не домовляючись) тим, хто: має руде волосся, любить морозиво тощо. Називайте ознаки, притаманні якомога більшій кількості учасників.

Діти 11-12 років, намагаючись зайняти місце, частіше за все не звертають уваги на інших, тому можливі зіткнення на шляху до вільного стільця, штовхання. Слід обговорити почуття обох сторін умовної сутички, наголосити, що, піддаючись прагненню досягти бажаної мети, не потрібно забувати про своїх друзів.

Вправа «Колаж почуттів»

Кожній дитині пропонують зробити (з фотографій, картинок із журналів) колаж будь-якого почуття, що стосується насильства. Потім учасники вгадують, яке це почуття, яким чином отримана картинка виражає його, хто зображений на колажі — жертва чи людина, котра скоїла насильницький акт. Якщо діти побачили в цих ілюстраціях інші почуття, запропонуйте їм пояснити свою думку.

Тест «Насильство»

Цей елемент зустрічі є не лише діагностичним, а й активізує знання учасників тренінгу, що допомагає провести наступний етап не лише методом міні-лекції, а й методом мозкового штурму.

Ведучий. Дайте відповіді на запитання («так» або «ні»), наведені нижче.

1. Чи карають фізично твоїх друзів їхні батьки?

2. Тебе ображають твої брат чи сестра?

3. Чи було так, що батьки ставилися до тебе байдуже?

4. Чи було так, що близькі родичі ставилися до тебе байдуже?

5. Твої батьки лають тебе?

6. Чи можеш ти сказати про свою родину, що вона неприязно ставиться до тебе?

7. Чи траплялося так, що вдома з тебе насміхалися?

8. Чи є в тебе знайомі, чиї батьки знущаються, постійно ображають їх?

9. Чи були ви вдома свідками насильства (фізичних ушкоджень)?

Міні-лекція «Що таке насильство?»

Можна виділити чотири типи жорстокого поводження з дітьми.

1. Фізичне насильство — невипадкове завдання тілесних ушкоджень.

2. Сексуальне насильство — використання людини для отримання сексуального задоволення.

3. Занедбаність — нездатність батька або особи, яка доглядає за дитиною, забезпечити основні потреби дитини в їжі, одязі, житлі.

4. Психологічне насильство — відсутність у родині доброзичливої, здорової атмосфери. Може виявлятися у:

• зневазі — послідовній нездатності батьків чи особи, яка здійснює догляд, забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, турботу;

• жорстокому поводженні — хронічних приниженнях, образах і висміюванні дитини, знущанні з неї.

  

Груповий малюнок «Насильство»

Запропонуйте зробити спільний малюнок на задану тему, розподілити ролі у процесі створення.

Завдання вчить домовлятись і дає психотерапевтичну можливість спостерігати, яку стратегію використовує кожна дитина, а також сприяє зближенню учасників групи. Ця вправа може стати початком відреагування.

Вправа «Скульптура».

Необхідно з учасників сьогоднішньої зустрічі зробити скульптуру, використовуючи всіх як глину. Назва скульптури — «Ми проти насильства».

Обговорення.

Підсумок

— Де ви можете застосувати отримані сьогодні знання?

— Чи виправдались ваші очікування?

— Що найбільше запам’яталося?

— Яку частину заняття ви бажали б змінити?

Прощання «Передай імпульс по колу»

Учасники зустрічі стають у коло та беруться за руки. Потиском по колу передають «імпульс», на знак єдності та прощання.

Назвіть адреси і телефони, за якими слід звертатись у разі виникнення складних ситуацій.

Міжнародний день

25 листопада, відзначається Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.

Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок в 1999 році й запропонувала проводити цього дня заходи, які би привертали уваги громадськості до цієї проблеми. Ця дата була вибрана в пам'ять про сестер Мірабаль – політичних активісток, жорстоко вбитих за наказом диктатора Домініканської Республіки Рафаеля Трухільо в 1961 році. Три сестри Мірабаль - Мінерва, Патріа і Марія Тереза - належали до підпільної організації "Революційний рух 14 червня", очолюваної чоловіком Мінерви Маноло Таварес Хусто. З того часу активісти всього світу виступають, щоб покласти край такому ганебному явищу, як насильство над жінкою.

У лютому 2008 року Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун оголосив про початок проведення кампанії "Спільно покінчимо з насильством щодо жінок", яка розрахована на декілька років і спрямована на запобігання та ліквідацію насильства щодо жінок і дівчаток у всьому світі.

Подолання проблем гендерного насильства є серйозним викликом для українського суспільства. До цієї теми необхідно звертати увагу всіх верств населення, щоб сформувати в суспільстві непримиренне ставлення до цього явища.

Першим кроком до подолання проблеми насильства має стати її усвідомлення, як суспільством в цілому, так і кожним окремим громадянином, членом сім’ї. Необхідно змінювати терпиме, а іноді й байдуже ставлення суспільства до насильства. Кожен з нас має сказати «Стоп!» насильству у власній родині. Адже сім’я – це саме те місце, яке має бути світлим затишком, острівцем безпеки і комфорту у нашому досить бурхливому світі. Місцем, де тебе розуміють і поважають, де можна нікого не боятися і почуватися вільно кожному – і маленькій людині, і дорослому, і особі літнього віку.

Пропоную віртуальну експозиції "Зупинимо насильство"

http://www.gendermuseum.com/modules/stop_vi/nasilstvo01.html

"16 днів проти насильства"

25 листопада – Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок - насильство родина жінки.

У цей день світ відзначає день ліквідації насильства щодо жінок. Офіційно цей день був оголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1999 році, але відзначатиметься він почав з 1981 року в пам'ять про трагічну загибель сестер Мірабаль, які були по-звірячому вбито за наказом домініканського правителя Рафаеля Трухильо в Домініканській Республіці в 1960 році.

25 листопада  починається кампанія  «16 днів активних дій проти насильства по відношенню до жінок» .

У минулому році голова ООН створив чоловічу комісію для боротьби з насильством щодо жінок. Пан Гі Мун оголосив про створення мережі чоловіків-лідерів, яка надасть опір жорстокому поводженню з жінками.

У створену групу увійшли такі відомі особистості, як бразильський письменник Пауло Коельо, норвезький міністр юстиції Нат Сторбергет, іспанська архієпископ Десмонд Туту ...

Як це не дико звучить, але за статистикою в наш час, 70% жінок страждають від фізичного та сексуального насильства з боку чоловіків.

І найчастіше дівчатка, дівчата і жінки страждають не від незнайомців , а від самих близьких - батьків, братів, коханих, чоловіків.

Побутове насильство по відношенню до жінок поширено по всій планеті і проявляється у всіх шарах суспільства незалежно від освіти та матеріальної забезпеченості.

Як це не дивно, але до 15% європейських жінок, здавалося б, таких незалежних і впевнених у собі щодня стають жертвами побутового насильства.

Деякі чоловіки до цих пір упевнені, що курка не птах, а жінка не людина, піднімаючи руку на жінку, вони навіть не згадують про те, що порушують права людини.

І це буде тривати до нескінченності, якщо жінки самі не будуть боротися за свої права і давати відсіч усім, хто тим чи іншим способом намагається їх образити і принизити.

У 2006 - 2008 роках Рада Європи - організація, в обов'язки якої входить захист прав людини на континенті, провела кампанію у вхідних в нього державах, спрямовану на те, щоб оголосити побутове насильство кримінальним злочином.

У США статистика сімейного насильства ще не так давно була такою ж жалюгідною, як і російська.

Але коли в 1996 році в США був прийнятий федеральний закон про насильство в сім'ї , число вбивств на «сімейної грунті» скоротилася в 4 рази.

У Росії ж подібний закон досі не прийнятий, хоча його гостра необхідність давно назріла.

За статистикою МВС Росії, найбільше злочинів скоюється на грунті сімейно-побутових відносин.  У нашій країні близько 14 тисяч жінок в рік гине від рук чоловіків або партнерів, а дві тисячі закінчують життя самогубством .

На щастя, у нас існують громадські кризові центри, але, на жаль, притулки-притулку є лише в деяких із них.

У цих центрах працюють лише жінки, серед них психологи, медики, юристи та волонтери - жінки добровольці, які самі пройшли через пекло сімейного терору.

Всі вони намагаються допомогти жінкам подолати страх, залежність, виробити впевненість у собі, щоб допомогти звернулися за допомогою покласти край приниженням і побоям.

Допомога і підтримка цих центрів безкоштовна.

Інформація про телефони довіри та екстреної психологічної допомоги таких центрів міститься на перших сторінках усіх товстих телефонних довідників.

Але мені особисто здається, що жінки часто самі в якійсь мірі винні в тому, що потрапляють в залізне кільце деспотизму своїх супутників життя.

Багато хто, напевно, бачили передачу «Давай одружимося».

Сваха, яка бере участь у цій передачі і дає поради, як правильно будувати відносини, сама була жорстоко побита чоловіком.

Особисто мене вразив той факт, що жінка перед вступом у шлюб знала, що наречений бив двох своїх перших дружин і навіть сидів за побиття.

Ну і питається, - на що ж вона розраховувала, виходячи заміж за деспота?

І саме приголомшливе в цій історії те, що вона знову зійшлася з понівечили її чоловіком.

Особисто у мене слів немає ...

Дуже часто жінки, вступаючи в романтичні відносини з чоловіком, навіть не намагаються проаналізувати риси його характеру, погляди на сімейне життя і його минулі відносини з жінками.

А потім потрапляють в кримінальні зведення.

Особливо насторожує той факт, що побоям піддаються не тільки які-небудь неосвічені жінки з глибинки, а успішні в бізнесі пані, кандидати наук та інші розумні і багато чого в житті досягли жінки.

Напевно, багато хто пам'ятає, що навіть талановитий Тіну Тернер бив її чоловік-продюсер Айк Тернер.

Або наша Валерія.

Обидві жінки, ризикнувши своєю кар'єрою, покинули тиранів. І тепер обидві вони відомі і продовжують радувати шанувальників своїм талантом. А імена їх мужів не миготять на сторінках ЗМІ.

Чому чоловіки б'ють своїх дружин і співмешканок, а ті терплять?

Найчастіше основи довготерпіння закладаються ще в дитинстві. Або жінка виросла в родині, де насильство було повсякденним явищем, або в дитинстві була позбавлена ??батьківської любові, виховувалася в строгості методом батога, не чула похвал, не отримувала подарунків і в результаті у дівчинки сформувалася низька самооцінка.

Чоловіки ж забіяки вибирають в дружини саме тих жінок, що показують свою слабкість, не можуть постояти за себе.

Чоловік подібного типу ні за що не стане знайомитися з сильною, вольовою, впевненою в собі жінкою, він інстинктивно шукає ту, що готова грати роль жертви.

Дається взнаки на сімейне насильство і споконвічно російське - б'є, значить любить.

І деякі жінки цьому до цих пір вірять!

Хоча, якщо запитати таких жінок, - «Якщо ви любите свою дитину, тварина, чоловіка, чи станете ви їх бити?».

Думаю, 99,9% дадуть відповідь - ні.

Мій дід колись мені казав, що руку на жінку може підняти тільки не відбувся у житті чоловік, «слабак», одним словом, не мужик.

Подорослішавши і постеживши за різними типами чоловіків, я зрозуміла, що мій дід був абсолютно правий.

На жаль, багатьох жінок тримає біля тиранів їх матеріальна залежність, серцева прихильність і патріархальні уявлення про сім'ю.

Буває так, що на початку сімейного життя, а часом і на стадії залицяння чоловік проявляє дратівливість, агресію, завдає жінці побої, потім нібито кається, просить пробачення, дарує квіти, подарунки, каже гарні і пристрасні слова і клянеться, що це ніколи більше не повториться.

Жінка тане і прощає.

Але раз підняв руку, обов'язково підніме її знову. І вийти замкнуте коло.

Будь-якій жінці в першу чергу варто заздалегідь подумати про своє благополуччя та благополуччя майбутніх дітей, про свою і їх безпеки.

До того ж син, що виріс в сім'ї, де тато знущався над мамою, може перенести модель батьківської сім'ї на свою сім'ю. А дівчинка може вирости пасивною жертвою чоловіка тирана.

Деякі жінки бояться виносити сміття з хати і приховують свою неблагополучну сімейне життя.

Психологи ж радять навпаки розповісти про це родичам і знайомим. А якщо ситуація повторюється, то написати заяву в міліцію.

Рекомендується так само спільна консультація з чоловіком у сімейного психолога.

Але все ж, якщо жінка помилилася в обранцеві, кращим виходом звільнення з капкана буде розставання.

Відновивши душевну рівновагу, жінка має всі шанси знайти гідного супутника життя і назавжди забути про свої кошмарах.

Найголовніше усвідомити це і прийняти рішення, скориставшись допомогою друзів, родичів , фахівців.

Особисто я хочу в цей день побажати всім жінкам пам'ятати, що кожна з них хоч і маленька, але унікальна і безцінна всесвіт, що заслуговує любові, захоплення і поваги.